Становлення етнополітичних ідей в епоху відродження
Особливості формування етнополітичної думки в епоху відродження
Перехід до індустріального суспільства, який починається десь з XIV-XVст, був обумовлений і позначився, перш за все, певними зрушеннями у сфері виробництва, зокрема, винайденням повітряного двигуна, ткацького станка, вогнепальної зброї, компасу тощо. Все це сприяло підвищенню виробництва праці, великим географічним відкриттям, розвитку економічних та торговельних зв'язків як між окремими частинами держави, так і між державами та ін. Надзвичайно велике значення мала поява друкованого слова, тобто винайдення книгодрукування.
Останнє давало можливість тиражувати праці мислителів різних часів і народів, розвивати літературні мови, поширювати знання серед більш
широких верств населення, формувати в межах країни спільні думки, почуття, погляди, цінності, інтереси, спосіб життя тощо. Людство переходило не лише від доіндустріального суспільства, завершувався період його "чисто етнічного" існування. Європейські народи вступали у новий етап - етап національного існування, першими ознаками якого стали формування націй, зародження національної ідеї та націоналізму, створення національних держав тощо.
В силу специфічних історичних обставин найбільш розвинутою і передовою країною на той час стала Італія. Саме їй судилось стати "колискою" феномену, який отримав назву "епоха Відродження" чи "епоха Ренесансу", тобто відродження античної філософської, політичної та культурної спадщини після більш як тисячолітнього забуття. У XIV ст. тут народжується культура гуманізму (від лат. "humanus", "humanitas" -людяний, людяність). її головними рисами були пропаганда ідеалу гармонійно розвинутої людини, індивідуалізму та культурно-духовної спадщини Давньої Греції й Риму. Спочатку в Італії, а потім і в інших країнах Західної Європи відбувається буквально "вибух" інтересу до цієї спадщини, що виявилось в пошуках, перекладанні та виданні живими народними мовами праць давніх мислителів, філософів та істориків, зокрема, Арістотеля, Платона, Сенеки, Сократа, Ціцерона, Геродота, Плутарха, Полібія, Страбона, Фукідіда та інших.
З'являються й праці нового покоління філософів, істориків та письменників, в яких відчувається вплив згаданих мислителів. Це, зокрема, роботи Ж.Боде-на, Леонардо да Вінчі, Н.Макіавеллі, М.Монтеня та багатьох інших.
Етнополітичні погляди Н.Макіавеллі
Найбільший інтерес із точки зору розвитку етнополітичної думки становлять праці Нікколо Макіавеллі (1469-1527 pp.), видатного італійського політичного мислителя і діяча, кар'єра якого знала блискучі злети та страшні падіння, включно із в'язницею й тортурами. На Заході він давно вважається одним із "першовідкривачів" основ політології. Але його, мабуть, можна було б вважати і одним із перших представників Другої (після Давньої Греції і Риму) хвилі мислителів, які займались етнополітичною проблематикою.
Тим більш, що в його працях не лише ставляться, а й вирішуються питання етновизвольної боротьби, збирання та об'єднання роздроблених, але споріднених історією і долею, а часом й етнічно близьких земель, підготовки до національно-державного будівництва тощо.
Найбільшу славу і водночас неславу принесла йому його невелика за обсягом книжка "Государ" (вперше вийшла російською мовою
1934 p. під назвою "Князь", що здається більш коректним і прийнятним для української мови), котра з'явилась 1532 р. 1 в часи її появи, і сьогодні, і в самій Італії, і за кордоном, цю книжку або вихваляють, або паплюжать. Особливо гострим нападкам піддається приписувана йому теза про те, що "для досягнення мети придатні будь-які засоби".
Тут автор вважає доцільним зробити два зауваження. По-перше, це найчастіше роблять ті, хто в своїй практиці послуговуються саме цією тезою, домагаючись при цьому далеко не шляхетних цілей. По-друге, згадана теза Н.Макіавеллі просто вирвана з контексту, що суттєво впливає на її сприйняття. Для прикладу наведемо одне з найбільш типових відповідних висловлювань, взятих з його роботи "Міркування": "Слід знати, що, коли на терези покладено спасіння батьківщини, його не переважать жодні міркування справедливості чи несправедливості, милосердя чи жорстокості, похвального чи ганебного, навпаки перевагу у всьому слід віддати тому способові дій, який врятує її життя і збереже свободу".8 Коментарі, як кажуть в подібних випадках, тут зайві. Краще провести аналіз роботи "Князь" ("Государ") з позицій не догматичного, а критичного етнополітичного мислення.