Становлення і розвиток етнополітології

План

1.Зародження і розвиток етнополітології на Заході

2.Різноманітність поглядів щодо змісту етнополітології

3.Становлення етнополітології в Україні

Зародження і розвиток етнополітології на Заході

Аналіз західних етнонаціональних та етнополітичних концепцій, за переконанням автора, просто неможливий поза рамками етнополіто-логії - науки про взаємодію етнонаціональної та політичної сфер людського буття і, зокрема, про взаємовідносини етнонаціональних спільнот (етносів, націй та етнічних і національних груп) між собою та між ними і державою. З огляд)- на це, а також на те, що досягнення західної етнополітологи у нас майже невідомі, а в Україні ця наука і навчальна дисципліна перебуває в процесі становлення, виникає нагальна потреба дати ґрунтовний аналіз проблем її розвитку, предмету і методу; цілей та функцій тощо.

Одразу ж зазначимо, що в західному суспільствознавстві термін "етнополітологія", як до речі і "політологія", майже не вживається. Пояснюється це, перш за все, деякими особливостями романо-германської групи мов та певними традиціями, що панують і старанно зберігаються в західному науковому співтоваристві. При вивченні й характеристиці етнополітичної сфери суспільного життя західна наука користується багатьма термінами, ключовими з яких є "етнічна політика" (Ethnic Policy) та "етнополітика" (Ethnopolitics). При цьому, перший термін вживається здебільшого для визначення окремої науки, що займається вивченням теоретичних аспектів етнополітичних процесів. Другий термін стосується, перш за все, практичних аспектів етнополітичного життя, тобто етнічної, етнонаціональної чи етнорасової політики, яка проводиться в тій чи іншій країні. Досить часто обидва ці терміни вживаються і в першому, і в другому розумінні, або й в обох водночас. Так що зрозуміти, про що йдеться, часом можна, виходячи лише з контексту. Але, і це головне, незаперечним є факт поділу етнополітичних проблем на "чисто" теоретичні та суто практичні.

Отже, доводиться констатувати, що на Заході немає єдиного загальновизнаного підходу чи визначення науки, яка досліджує етнополітич-ну царину людського буття. По-перше, західна суспільна наука взагалі не вважає за потрібне давати єдиних, чітких назв і вичерпаних визначень. По-друге, тут існувало й існує кілька точок зору щодо науки (наук), яка має вивчати етнополітичні проблеми.

В 20-х роках, коли наука під назвою "етнополітика" лише зароджувалась, її головною метою вважалось вивчення ставлення етнічних та етнографічних груп до держави свого проживання.1 Принагідно відзначимо, що імовірним "хрещеним батьком" і нової науки, і самого терміну '"етнополітика" міг бути досить відомий в 20-х роках шведський політолог Р.Челлен. Не виключено, що ним міг бути і його німецький колега, професор Берлінської вищої політичної школи М.Бем. На сторінках журналу "Етнополітичний альманах", який почав виходити в Берліні після першої світової війни, а також в багатьох своїх роботах він відстоював думку; що етнополітика має займатись дослідженням питань боротьби народів за своє виживання.

Друга світова війна загальмувала, але не поклала край розвитку етнополітики. Свідченням цього може бути книжка відомого англійського вченого Ф.Гертця "Національність в історії й політиці", котра була видана в Лондоні 1944 року.3 З кінця 50-х - початку 60-х років, з вибухом етнічного ренесансу та політизації етнічностей, ця наука починає швидко розвиватись, причому, як і раніше, під старою назвою, тобто “етнополітика”, спочатку в США, а потім в Західній Європі.

Різноманітність поглядів щодо змісту етнополітології

Проте, поступово в західному суспільствознавстві стосовно досліджень теоретичних аспектів етнополітичного буття починає вживатись назва "етнополітична теорія" (Ethnopolitical Theory), що звичайно полегшує розуміння суті справи. Однак і тут серед західних вчених немає єдності і згоди. За нашими підрахунками, існує щонайменше п'ять різних точок зору. Для прихильників першої з них, етнополітична теорія - це лише один із напрямків чи відгалужень політології.

Прибічники другої точки зору розглядають етнополітичну теорію як окрему самостійну науку, котра вивчає теоретичні проблеми етнополітичних процесів, синтезує доробок інших наук в етнополітичній царині, служить засад-ничою базою для практичної етнополітики, а часом і виробляє для неї альтернативні рекомендації. В рамках третьої точки зору - етнополі-тичною теорією вважається історія зародження і розвитку етнополітичної думки в окремих країнах, і в світі в цілому. В цьому випадку основна увага приділяється з'ясуванню і врахуванню особливостей історичного періоду, інтелектуальному рівню середовища, в якому вони створювались, аудиторії, до якої були адресовані, цілям автора, поняпйно-термі-нологічному апарату того часу тощо.Згідно із четвертою точкою зору, етнополітична теорія є ніщо інше як концептуальне роз'яснення значення етнополітологічних термінів, а також тлумачення і створення тих чи інших стнополітичних ідей і концепцій. Зокрема, таких як "етнічності", "етнічного ренесансу", "політизації етнічностей" тощо. У п 'ятому випадку - етнополітична теорія розглядається як створення формальних моделей якогось конкретного або уявного етнополітичного процесу. Основними елементами цих моделей можуть виступати різні етнічні спільноти та їх еліти, держава та її інститути, а також інші чинники, кожний з яких має власні цінності й інтереси і переслідує різні цілі. Такий підхід, що є досить поширеним в США, дає можливість, по-перше, схематично зображувати механізми, які лежать в основі реальних етнополітичних процесів, котрі відбуваються в окремій державі, регіоні, чи світі. По-друге, можуть носити нормативний характер, зокрема, показувати до яких наслідків можуть призвести ті чи інші закони і постанови уряду чи розпорядження місцевої адміністрації або дії учасників етнополітичного процесу.