Етнополітологія: актуальність, визначення та основні закономірності

План

1.Актуальність розвитку етнополітології

2.Визначення етнополітології

3.Основні закономірності етнополітології

4.Понятійно-категоріальний апарат нетнополітології

Актуальність розвитку етнополітології

Сьогодні і на Заході, і в Україні йдуть процеси (звичайно різної інтенсивності) розвитку наук, які досліджують етнополітичну царину. Але в обох випадках досить повільно, мляво і невпевнено просувається справа становлення єдиної, загальної науки, яка б інтегрувала і синтезувала знання, вироблені і накопичені багатьма різними етнонауками та науковими етнонапрямками. Пасивність і зволікання західних науковців можна пояснити, на погляд автора, тим, що на Заході, по-перше, давно вже завершились процеси формування націй, будівництва держав та створення нових, демократичних суспільств, в яких етнополітичні проблеми вирішуються цивілізованими методами; по-друге, певним занепадом впливу національної ідеї і націоналізму та відносним послабленням традиційної ролі національної держави; по-третє, досить тривалою етнополітичною стабільністю та відсутністю гострих етнополітичних конфліктів; по-четверте, сподіваннями і очікуваннями, що національне і етнічне скоро і швидко кудись подінуться самі собою або зникнуть у процесі глобалізації та модернізації.

Щодо України, то тут існує чимало перешкод на шляху розвитку етнополітології. Головними з них є: 1) катастрофічне фінансово-економічне становище науки і науковців; 2) негативне ставлення багатьох впливових сил до науки, яка базується на цивілізаційних, гуманістичних принципах, заперечує пріоритетність якихось одних інтересів і цінностей над іншими, намагається дати об'єктивну оцінку місця і ролі етносів і націй та їх ідеологій (відповідно етніцизму та націоналізму) у суспільному розвитку і т.ін.; 3) упереджене ставлення до нової науки багатьох "технократів" та деяких суспільствознавців, зокрема, політологів, які досліджують політичні інститути і процеси без врахування їх етнонаціональної специфіки та соціологів, котрі все ще вивчають людину взагалі, а людей як загальну масу, населення міста, регіону, країни тощо; 4) відсутність порозуміння, співпраці, а подекуди і конфронтація між деякими дослідниками етнополітичної сфери.

Проте, наведені автором пояснення і перешкоди не знижують актуальності, доцільності й необхідності подальшого розвитку етнополітологи. Адже існує безліч загальних і специфічних факторів, причому як на Заході, так і в Україні, котрі роблять цю справу нагальною і невідкладною. (Див. схему №1). До першої групи, тобто загальних факторів, слід віднести наступні:

1. Поліетнічний склад населення планети і абсолютної більшості сучасних країн. Держави, які виникли останнім часом і виникатимуть в майбутньому, теж матимуть поліетнічний склад населення.

2. Могутній процес етнічного ренесансу, який охопив більшість по-ліетнічних держав і виявляється у зростанні етнічної свідомості й піднесенні етнічних рухів.

3. Політизація етнічностей, тобто вихід етнічних спільнот на арену політичного життя і зростання їх ролі як головного чинника легітимі-зації та/чи делєгітимізації режимів та урядів.

4. Вибух націоналізму у Східній Європі та деяких інших регіонах, який був, є і, мабуть, ще довго буде однією з основних рушійних сил суспільного розвитку.

5. Світова тенденція піднесення етніцизму, загострення суперництва, а часом і протиборства між різними етніцизмами та між ними і націоналізмами.

6. Дезінтеграційні процеси в Східній Європі, внаслідок чого народилось або відродилось більше двох десятків нових суверенних держав, у тому числі й Україна.