Політичні вчення у Стародавній Греції

Згідно з теорією природного права, держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають приписи «природного права», якому має відповідати «пози¬тивне право», тобто закони, встановлені державою.

Політичні вчення в Голландії

Вагомий внесок у розробку ранньобур-жуазної політико-правової ідеології зробили видатні голландські мислителі Г. Гроцій і Б. Спіноза.

Гуго Гроцій (1583—1645) — один із засновників ранньо-буржуазного вчення про державу і право. Серед його численних праць з цієї проблематики чільне місце посідає трактат «Три книги про право війни і миру» (1625). Згідно з теорією Г. Гроція, існує право природне і право волевстановлене. Джерелом першого є природа людини, людський розум, у якому закладено прагнення людей до спокійного і раціо¬нального спілкування. Це право вимагає, зокрема, непоруш¬ності приватної власності. Волевстановлене право автор поділяє на «божественне» і «людське». Волевстановлене право, у тому числі «людське», до якого належать сімейне, цивільне й міжнародне право, має відповідати вимогам природного права. Протиставлення Г. Гроцієм вимог при¬родного права, в яке вкладався певний буржуазний зміст, нормам волевстановленого права, тобто реальним феодаль¬ним правовим інститутам, було своєрідним знаряддям критики феодалізму.

Властиве людській природі і представлене у природному праві розумне спілкування, а також поєднання у волевста-новленому праві справедливості й користі, за Г. Гроцієм, знаходить свій необхідний прояв у державі, яку він визначає як «досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і спільної користі».

Додержавна стадія життя людей характеризується Г. Гроцієм як «природний стан», за якого не було не лише держа¬ви, а й приватної власності. Але розвиток людства і втрата ним першопочаткової «простоти» привели до поділу майна, появи приватної власності та утворення за взаємною згодою людей держави, метою якої є охорона власності кожного.

Ознакою держави Г. Гроцій вважав верховну владу, дії якої не підпорядковані ніякій іншій владі і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Атрибутами верховної влади є прийняття законів, правосуддя, призначення й керівницт¬во діяльністю посадових осіб, збирання податків, вирішення питань війни і миру, укладення міжнародних угод.

На думку Г. Гроція, форма державного правління не має суттєвого значення, оскільки джерелом будь-якої форми є суспільний договір. При створенні держави народ міг обрати ту чи іншу форму правління. Водночас мислитель негативно ставився до тиранії і віддавав перевагу одноособовій та аристократичній формам правління.Особливу увагу Г. Гроцій приділяв питанню про право підданих чинити опір верховній владі. На його думку, піддані повинні підкорятися владі, оскільки її джерелом є суспільний договір, який мусить виконуватись і не може бути розірваний без згоди сторін. Із цього правила він робить виняток на «крайню необхідність», коли підданим загрожує велика і явна небезпека. Та й навіть тоді озброєний опір припустимий лише за умови, що він не завдасть вели¬кого лиха державі й не призведе до загибелі багатьох невинних людей.

Теорії природного права і суспільного договору знайшли свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа й політичного мислителя Баруха (Бенедикта) Спінози (1632—1677), зокрема у його працях «Богословсько-політичний трактат» (1670) і «Політичний трактат» (1677).

У природному стані, вважав Б. Спіноза, люди мали право робити все на власний розсуд, однак реалізація цього права залежала від фактичної сили кожної людини. За відсутності у природному стані будь-якого спільного для всіх права неможливі самозбереження людей, їх безпечне існування, досягнення ними своїх бажань.

Необхідність у самозбере¬женні штовхає людей до переходу з допомогою спільного договору від природного до громадянського стану, тобто до суспільства й держави, які Б. Спіноза не розрізняв. Укладенням договору право і сила кожної людини були перенесені на суспільство й державу, яка приборкує при¬страсті та непомірні устремління людей і примушує їх жити за «законами розуму» — у мирі й безпеці.

Відмітною ознакою громадянського стану Б. Спіноза вважає наявність верховної влади, втіленням якої є держава. Верховна влада не пов'язана ніякими законами, і всі повинні їй у всьому підкорятись. До її відання належать прийняття, тлумачення і відміна законів, правосудця, призначення посадових осіб, вирішення питань війни і миру та інші державні справи.