Свобода і дійсність громадянського суспільства

Анатолій Карась, кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії Львівського національного університету ім. Івана Франка

Природа громадянського суспільства інтерпретується як створювана людьми нового типу соціальна дійсність, що виникає під впливом інтенції до здійснювання свободи. У контексті дискурсу свободи - права людини, солідарність і взаємодоповнюваність набувають значення (і характеру) соціальної онтології, яка постає у вигляді громадянського суспільства, орієнтованого на здійснення соціальних основ самоповаги.

Для посткомуністичної України, що силою історичних обставин і волею її політиків опинилася на роздоріжжі "багатовекторного" розвитку, тематика громадянського суспільства є надто інтригуючою. Серед тих, хто поділяє вартості свободи, демократії і прав людини, значна частина схильна завбачати перспективи громадянського суспільства крізь призму "первинного вільного ринку"; вважається, що варто радикально усунути всі заборола на шляху до приватизації, як свобода прийде сама собою. З іншого боку, гірке розчарування десятьма роками економічних реформ і "радикальної приватизації", а також марними намаганнями одержати суспільну солідарність з нурту ринкової економіки, підштовхує другу частину суспільства до критичного сприйняття і громадянського суспільства, і разом з ним можливостей західноцивілізаційної моделі розвитку.

Можна було б сказати, що направду перспективи України великою мірою залежатимуть від порозуміння серед політиків, якби ще гостріше не стояло питання про порозуміння серед українських інтелектуалів, які все ще перебувають в становищі інтелігенції, інституалізованої у минулому.

У не дуже поширених публічно дискусіях щодо природи громадянського суспільства насторожують аргументи "від обов'язку", якими схильні користуватися сторони, апелюючи до моралі та культурної традиції. Часом вони парадоксально збігаються з поширеним серед нинішньої української влади стійким поглядом на просто-таки apriori непридатний для України західний досвід та унікальність українського шляху до свободи і суспільного добробуту.

У пропонованій статті я зупинюся на характеристиці свободи в сенсі розгортання її як дійсності громадянського суспільства, що постає як здійснення солідарних дій громадян щодо усунення насильства і забезпечення публічного простору для розв'язання спільних завдань. Додатковою метою статті буде спроба виокремити супутні етичні практики, що протистоять здійсненню свободи людини в українському суспільстві.

Дійсність життєвого світу

Передусім кілька загальних зауважень.

Зазвичай в літературі слова "реальність" і "дійсність" вживаються як синоніми. Для пропонованої статті важливо розрізняти їх як два типи реальності: один як реальність сама по собі з аспектом просторово-часової безмежності; другий як реальність за участю людини, яка перетворює світ у дійсність. На відміну від реальності, дійсність постає через людину та її творчу активність, засобами якої вона перетворює реальність в обжитий, освоєний світ. Відтак кожна людина перебуває у подвійному світі - світі речей фізичного плану і у світі об'єктів і предметів, що постали за її активністю, яка виявляється вже у природному акті сприйняття.

Життя людини також має подвійну природу. Воно належить до реальності, що існувала до неї та до її біологічного виду, і водночас є тією дійсністю, в якій живе кожна конкретна людина у конкретному історичному періоді. Якщо життя належить до того світу реальності, що породила людство, то створювана людством життєва дійсність вимірюється якістю або вартістю життя людини.

Життєвий світ людини складається під впливом дії, спрямованої передусім на зустріч з іншою людиною, або просто - з іншим. Звертаючись до іншого зі словом-знаком, як первинною дією, між двома складається значення, яке символізує спільність по-дії. Сукупність по-дій, інтерпретованих знаками і значеннями, складається в дійсність людського життя. Первинним його символом є з-дійснювання життя як свободи дії щодо іншого. Тобто, на відміну від реальності, в якій людина перебуває як у своїй судьбі, означеній конкретним часом і простором мимо своєї волі - свободи, дійсність життя розгортається для людини як її дія, слово і значення, якими долається інертна реальність і мережиться доля за особистою участю у пунктах зустрічі з іншими. Якщо на дійсність подивитися в аспекті з-дійснювання самої людини, то говоритимемо про певний "дискурс дії" (П.Рікер). Іншими словами, дискурс дії називатимемо етикою, тоді як окреслена тут дійсність традиційно позначається суспільною або соціальною.Екологічна вимога вносить істотну корекцію розуміння людини і життя; її можна ігнорувати хіба лише в теоретичних недобаченнях проблеми. Проте саме життя перебуває тепер під постійною руйнівною дією його ігнорування як планетарного універсального явища. "Землю необхідно розглядати як єдине ціле, як обмежену систему, у якій рослини, тварини і люди формують комплексну взаємодію з сонячним промінням, повітрям, водою та іншою сировиною, і порушення одного з компонентів може викликати різкі наслідки щодо цього"1, - пише Етьєн Фермеерс.