Сім’я як чинник політичної ідентифікації особистості

Сім'ї належить пріоритет у становленні політичної свідомості особистості. Один із напрямків даного впливу - процес політичної ідентифікації. Сутність цього процесу полягає у формуванні політично освіченого громадянина певного суспільства. Під власне політичною ідентифікацією ми розуміємо внутрішню динамічну структуру, яка інтегрує окремі сторони особистості, пов'язані з усвідомленням себе як громадянина та пов'язані з цим переживаннями.

Базові уявлення (правила, цінності, зразки поведінки), які дитина засвоює з раннього віку, як правило, стають для неї єдино правильними і прийнятними. Сімейні впливи хоча й не мають яскраво вираженого політичного характеру, але латентно впливають на політичну поведінку особистості в майбутньому. Це проявляється, з одного боку, в оволодінні та присвоєнні індивідом соціального досвіду, а з іншого - у формуванні самостійності та самобутності. Це дозволяє говорити про те, що роль сім'ї у становленні політично освіченого громадянина є досить значущою.

Висвітлення даної проблеми доцільно розглянути у контексті теорії Е.Еріксона, що дозволяє простежити один з аспектів політичної ідентифікації - прийняття та здійснення самостійного вибору. Ця теорія, сформульована у рамках психоаналітичного напрямку, дає змогу чітко простежити вихід за межі внутрішньоособистісного простору та орієнтацію на соціальні впливи, зокрема, сім'ї, що представляє інтерес для нашого вивчення.

Створена Е.Еріксоном теорія доводить соціокультурну обумовленість психіки індивіда, що проявляється через психосоціальну ідентичність. Поняття его-ідентичності розглядається психологом як сукупність характеристик, які роблять людину подібною на себе та несхожою на інших, як самовираження. На думку автора, результат ідентичності полягає у синтезі ідентифікацій, які виникають у процесі соціалізації. Процес ідентифікації стимулює пошук ідентичності, а відчуття ідентичності - база для вибору всередині нових ідентифікацій і система контролю автентичності цих виборів [2].

Емпіричні дослідження послідовників Е.Еріксона, спрямовані на валідизацію теорії (Bourne E., Marcia J., Waterman A.), виявили зв'язок між статусами ідентичності у підлітків та моделями взаємин у сім'ї. Marcia J. виділено 4 статуси ідентичності: дифузія ідентичності, обумовленість, мораторій, досягнення ідентичності [1, 5]. Ця класифікація базується на: 1) наявності чи відсутності періоду, коли приймається рішення; 2) наявності чи відсутності при здійснені вибору настанов, яких індивід дотримується. Статус дифузії ідентичності характеризується відсутністю у індивіда власних цінностей та переконань. Індивід із дифузною ідентичністю може переживати кризу, але при цьому спостерігається незначна кількість чи відсутність цінностей і ролей, яких дотримується індивід. Феноменологічно він, як правило, виявляється у безтурботності та самоусуненні від активних дій та опозиції. У підлітка не існує стійких ідентифікацій. Часто вказаний статус трактується як найменш розвинутий. Статус обумовленості вказує такий стан у юнака чи дівчини, при якому вони визначені у своїх орієнтаціях. Але останні є не стільки результатом особистісно вибраних позицій, скільки - варіантом запропонованих рішень. Очевидно, у даному випадку індивіду не притаманний досвід переживання і подолання кризи. Для багатьох цей статус є основою для розвитку. Статус мораторія діагностує, що людина у даний час вирішує проблему вибору між альтернативами, знаходиться у стані кризи, яка може тривати досить довго. Ті, хто добувся статусу досягнення ідентичності пережили період кризи і зробили певний вибір відповідно до власних поглядів і позицій.

Проведені дослідження показали, що в індивід з обумовленою ідентичністю спостерігається найбільш приязні взаємини з батьками порівняно з іншими статусами. У ситуаціях, коли необхідно приймати важливі рішення, вони частіше за інших звертаються за допомогою та підтримкою до своєї сім'ї. Як результат, у них нерозвинута потреба наполегливо боротися за досягнення ідентичності. І, навпаки, підлітки, які знаходяться у стані мораторію, а також досягнення ідентичності, не схильні шукати порад у батьків. Вони більш критичні до своїх батьків, а в сім'ях спостерігається високий рівень конфліктності. Індивіди з дифузною ідентичністю характеризуються найбільшою дистанцією між ними і батьками. Ці підлітки сприймають своїх батьків як байдужих до них та відчувають себе знехтуваними. При цьому вони переживають песимізм, апатію та почуття власної неповноцінності. У дітей спостерігається відсутність рольових моделей, характерних для підлітків зі статусом обумовленості.Adams G.R. виявив зв'язок між статусом его-ідентичності та соціальним впливом. Так, студенти з дифузною ідентичністю продемонстрували найбільшу конформність щодо впливу групи ровесників. Ті, хто досягнув ідентичності в аналогічних випадках також виявили готовність до конформної поведінки, але за умови досягнення певних цілей. Очевидно, здатності враховувати думки оточуючих можна очікувати від людини, яка впевнена у своїй ідентичності [3].

Результати дослідження дозволяють говорити про значущий вплив внутрішньосімейної взаємодії на становлення ідентичності особистості. Особливості сімейних взаємин зумовлюють розвиток тих чи інших статусів ідентичності, що визначає рівень готовності особистості до самостійного та свідомого вибору.