Волошин А.І. - керівник уряду Карпатської України у 1938-1939 роках

Народився 18 березня 1874 р. в гірському селі Келечин, нині Міжгірського району Закарпатської області, в сім’ї греко-католицького священика. Як відзначають біографи А. Волошина, він «виніс з дому знання руської мови і любов до родного слова». Проте «по-мадярськи мало знав, так що, коли прийшов до Ужгородської гімназії, з мадярською мовою мав труднощі». Від 1883 до 1892 р. навчався в гімназії, а в 1892–96 рр. – в Ужгородському теологічному інституті.

У березні 1897 р. А. Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. В 1899 р., після успішного закінчення Вищої педагогічної школи в Будапешті, одержав диплом професора математики й фізики, що відкрило йому дорогу до викладацької роботи.

З 1900 р. він починає працювати викладачем. У 1912–38 рр. – директор Ужгородської вчительської семінарії. Цей період найбільш плідний в житті А. Волошина. «Саме в ці роки, – зазначають сучасні дослідники його діяльності, – він зарекомендував себе як видатний педагог, активний просвітянин, видавець книг, газет і журналів, чудовий господарник. Саме в цей час А. Волошин активно займається політичною діяльністю, утворивши власну партію і представляючи інтереси виборців у чехословацькому парламенті. Уся його різнобічна діяльність була спрямована на благо свого народу, і завдяки їй А. Волошин здобув величезний авторитет в народі, з яким не могли не рахуватися навіть його недруги. Всенародна любов закарпатців до Августина Волошина проявилася в тому, що його називали Батьком. До цього такої пошани удостоївся тільки Олександр Духнович».

А. Волошин насамперед дбав про піднесення освіти й культури в Закарпатті. Адже культурно-освітній рівень народу внаслідок тривалої політики мадяризації краю був низький. Зважаючи на відсутність підручників з багатьох дисциплін, йому довелося невтомно працювати в царині видавничої справи. Всього підготував і видав, головним чином на власні кошти, 42 книги. Серед них – «Методическая грамматика карпаторусского языка для народных школ» (1899, 1921, 1923), «Читанка для угро-русской молодежи» (кілька видань, починаючи з 1900 р.), «Азбука» (1904), «Азбука і перша читанка для 1 класу народних шкіл на русском язиці» (1905,1913), «Малая Библия для низших кл. народных школ» (1904), «О письменном язиці Подкарпатських русинов» (1920), «Педагогика и дидактика для учительских семинарий» (1920), «Фізика» (1921), «Наука стилізації» (1923), «История педагогики для учительских семинарий» (1923), «О соціальном вихованню» (1924), «Педагогика и дидактика» (1924), «Педагогічна психологія» (1935), «Логіка» (1935), «Подкарпатська Русь» (1936) тощо.

Отже, А. Волошин забезпечив учнів народних шкіл та студентів учительських семінарій найголовнішими підручниками. Його роль у розвитку шкільництва в міжвоєнному Закарпатті важко переоцінити: у 1924 р. він заснував і очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Русі, в 1929 р. був організатором «Учительської Громади». Він автор популярних і політичних праць, віршів, оповідань, п’єс. Його п’єсу «Марійка-Верховинка» (1931) сучасники вважали «найкращою дотеперішньою карпато-українською драмою».

У становленні А. Волошина як педагога й культурно-громадського діяча, а згодом і як політика, істотну роль відіграли плодотворні творчі зв’язки з представниками національно свідомої української інтелігенції Галичини. Поїздки А. Волошина в Галичину спричинили справжній переворот у його свідомості, з’ясуванні ним багатьох питань національної історії України, розвитку визвольних змагань українського народу. А. Волошин як педагог і вчений невіддільний від А. Волошина-політика. «Саме на прикладі його життя, – вважають О. Мишанич і П. Чучка, – можна простежити, як угорські русини поступово усвідомили себе закарпатськими українцями, частиною єдиного українського народу. З іменем А. Волошина колишні темні й забиті чужоземною неволею підкарпатські русини інтегрувалися у загальноукраїнський визвольний рух, заявили перед усім світом про своє існування і свої державотворчі змагання».

У 1902 р. А. Волошин заснував в Ужгороді акціонерне товариство «Уніо», при якому працювали друкарня та книгарня. Товариство почало видавати газету «Наука» (1903–14), а також різноманітну релігійну літературу народною мовою, зокрема щорічник «Місяцеслов» (1901–21). Після Першої світової війни організував і очолив перші в Закарпатті Підкарпатський банк і Кооперативний союз.

Після краху багатонаціональної Габсбурзької монархії і проголошення на її території незалежних держав, зокрема Угорської Народної Республіки, Чехословацької Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, відкритим залишалося питання про долю Закарпаття. В самому краї поступово викристалізувалися три основні політичні орієнтації щодо його майбутнього – проугорська, прочехословацька й українська. Відповідно їх репрезентували три найбільш впливові народні ради – Ужгородська, Пряшівська і Хустська.А. Волошин став одним із керівників створеної на початку листопада 1918 р. в Ужгороді «Ради угорських рутенів». Вона виступала за збереження Закарпаття в складі Угорщини із забезпеченням прав «нашого угрорусского народа». Він також підтримав закон угорського уряду «Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині» від 21 грудня 1918 р. 8 Однак на початку 1919 р. поступово переконався, що оптимальним за тих умов рішенням щодо майбутнього Закарпаття є його приєднання до Чехословаччини.