Василенко М.П. - керівник уряду Української Держави у 1918 р
Народився 2 лютого 1866 р. в с. Єсмань Глухівського повіту Чернігівської губернії в сім’ї дрібного службовця. Після закінчення прогімназії в м. Глухів (нині Сумської області) та Полтавської гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Дерптського університету. 1890 р. захистив наукову працю «Критичний огляд літератури із історії земських соборів» і дістав звання кандидата російської історії. У Києві вдосконалював фахові знання, відвідуючи лекції професорів університету В. Антоновича, В. Іконникова, О. Лазаревського та ін., друкував наукові статті у журналі «Киевская старина». У 1893–94 рр. з’явились перші грунтовні наукові праці М. Василенка, зокрема монографія «Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї». З 1890-х рр. працював в Історичному товаристві Нестора-літописця (з 1919 р. – голова товариства), в Архіві давніх актів, був співредактором часопису «Киевская старина». Працював викладачем історії в київських гімназіях, протягом 1903–05 рр. – співробітник Київського губернського статистичного комітету. Був членом Київської старої громади, інших громадських і культурних товариств. У 1905–07 рр. редагував газету «Киевские отклики». Симпатизував революції 1905 р.
За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва й Петербурга, підтримку повстання саперів 1905 р. в Києві, зв’язки із революційними діячами, публікацію в «Киевских откликах» статей «антидержавного» змісту М. Василенка засуджено до року тюремного ув’язнення, яке він відбув у «Крестах» у Петербурзі. Під час перебування у в’язниці вивчав право та екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету Новоросійського університету (Одеса). У 1909 р. М. Василенка обрано приват-доцентом Київського університету. В 1910 р. здобув науковий ступінь ма-гістра права. Однак через «політичну неблагонадійність» царська адміністрація заборонила йому викладати у вищих навчальних закладах. Він працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати.
Був членом ТУП, а 1910 р. вступив до російської партії кадетів, яка, згоджуючись на українську мову в школах, суді, церкві, виступала проти автономії України, обстоювала збереження єдиної, неподільної Росії. Належність до кадетської партії позначилась на стосунках М. Василенка з діячами українського національно-визвольного руху.
Після Лютневої революції в Росії 1917 р. за ініціативи М. Грушевського М. Василенка запрошено до ЦР на посаду заступника голови. Та діяльної участі в роботі Ради він не брав. 24 березня 1917 р. Тимчасовий уряд призначив М. Василенка куратором Київської шкільної округи, а 19 серпня 1917 р. – товаришем міністра освіти Тимчасового уряду. Він був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти, що не відповідало політиці українізації освіти, виробленій I і II Всеукраїнськими учительськими з’їздами та здійснюваній Генеральним секретаріатом освіти. Це викликало непорозуміння та гостру критику його дій на посаді куратора Київської шкільної округи з боку ЦР.
Після більшовицького перевороту в листопаді (жовтні – за старим стилем) 1917 р. М. Василенко вернувся з Петрограда в Україну. Як згадувала Н. Полонська-Василенко, він «цілком віддався науково-педагогічній діяльності, був обраний професором в кількох вищих школах Києва», читав історію України та історію українського права на Вищих жіночих курсах, в Українському народному університеті, брав участь у виданні часопису «Южная копейка». У січні 1918 р. обраний членом колегії Генерального суду УНР.
3 травня 1918 р. М. Василенко був призначений гетьманом П. Скоропадським виконувачем обов’язків голови Ради міністрів Української Держави. Організаційні здібності М. Василенка, його вміння згуртувати навколо себе однодумців, залучити до формування державного апарату висококваліфіковані, досвідчені кадри сприяли певним надбанням уряду у фундації провідних засад державного ладу та управління. На крайовому з‘їзді партії кадетів (8–14 травня 1918 р.) М. Василенко увійшов до складу головного комітету партії. В останній день роботи з’їзду у своєму виступі наголосив на потребі створення самостійної партійної організації в Україні. Від 3 до 20 травня тимчасово виконував обов’язки міністра закордонних справ Української Держави, а також від 3 травня – міністра освіти. 8 липня очолив створений гетьманом П. Скоропадським Державний Сенат, 9 липня увійшов до складу комісії для розроблення проекту Української академії наук (УАН). Як міністр освіти доклав багато зусиль для створення УАН, українських університетів у Києві й Кам’янці-Подільському (нині Хмельницької обл.), багатьох середніх шкіл, національних культурно-мистецьких закладів.
Разом з іншими міністрами-кадетами М. Василенко підписав 17 жовтня 1918 р. «Записку в справі зовнішньої політики України», подану гетьманові П. Скоропадському. У ній зазначалось, що Україна повинна тісно пов’язувати свої інтереси з інтересами інших держав, які виникли на терені колишньої Росії.Після падіння Української Держави М. Василенко працював у вузах Києва, в УАН. У липні 1920 р. його обрано академіком УАН, головою Соціально-економічного відділу, через рік – президентом академії, але він не був затверджений на цій посаді більшовицьким урядом. Водночас М. Василенко очолював Товариство правознавців УСРР, редагував «Записки Соціально-економічного відділу ВУАН».