Бош Є.Б. - керівник уряду УРСР у 1917-1918 роках

Народилася 23 серпня 1879 р. у м. Очаків Херсонської губернії нині Миколаївської області. Походила з сім’ї німця-колоніста Готліба Майша, який придбав значні земельні угіддя на Херсонщині, і молдавської дворянки Марії Круссер. Три роки Євгенія відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. Під час навчання одружилась із власником невеликої каретної майстерні Петром Бошем. Наприкінці 90-х рр. познайомилась з соціал-демократами і поринула в революційну роботу. В 1901 р. вступила до РСДРП. Після II з’їзду РСДРП визначилась як більшовичка.

Виховуючи двох дочок, Є. Бош одночасно займалася самоосвітою. На початку 1907 р. розлучилася з чоловіком і поселилася в Києві. Встановила контакт з місцевими більшовиками, разом із молодшою сестрою О. Розмирович вела підпільну революційну діяльність. У лютому 1911 р. – секретар Київського комітету РСДРП(б), зав’язала листування з В. Леніним і Н. Крупською.

У квітні 1912 р. Є. Бош заарештовано. За рік попереднього ув’язнення в Єкатеринбурзькій тюрмі її здоров’я (до цього вона вже страждала хворобами серця і легень) значно погіршилось. Тяжко хвору на сухоти Є. Бош Київська судова палата засудила до позбавлення громадянських прав і довічного заслання до Сибіру.

Однак у віддаленій Качузькій волості Верхоленського повіту Іркутської губернії, куди прибула Є. Бош на виконання вироку, вона затрималась недовго. Разом з іншим керівником київських більшовиків, що проходив по одній справі з Є. Бош – Г. Пятаковим, революціонерка втекла через Владивосток до Японії, а потім переїхала до США і врешті-решт – до Швейцарії. На Бернській конференції закордонних секцій РСДРП Є. Бош і Г. Пятаков утворили опозицію В. Леніну, вступивши до так званої «Божійської групи» (за назвою передмістя Лозанни – Божі), до якої входили М. Бухарін, М. Криленко, О. Розмирович. Після загострення незгод між керівниками ЦК РСДРП (головним чином, в оцінці національного питання) Є. Бош і Г. Пятаков переїхали до столиці Швеції – Стокгольма, а потім до столиці Норвегії – Христианії (Осло).

Вернувшись у перші дні після повалення самодержавства до Росії, Є. Бош і Г. Пятаков доклали значних зусиль, щоб організувати опозицію ленінському курсу на соціалістичну революцію – спочатку в Петрограді, а потім у Києві. Однак після Квітневої конференції РСДРП(б) (Є. Бош була її делегатом) вона перейшла на ленінські позиції. Була обрана головою окружного, потім секретарем обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю. Як делегат брала участь у роботі VI з’їзду більшовицької партії.

На той час крайньої межі досяг конфлікт з Г. Пятаковим, секретарем Київського комітету РСДРП(б). Ідейні суперечки призвели навіть до розриву їхніх подружніх зв’язків (вони перебували в громадянському шлюбі). У жовтневі дні 1917 р. Є. Бош перебувала у Вінниці, була одним із керівників збройного повстання проти військ Тимчасового уряду. Брала діяльну участь у підготовці Обласного (крайового) з’їзду РСДРП(б) у Києві (3–5 грудня 1917 р.), який прагнув створити всеукраїнську організацію більшовиків – РСДРП(б)–Соціал-демократія України, увійшла до складу обраного з’їздом головного комітету цієї організації.

Є. Бош була одним з організаторів Всеукраїнського з’їзду рад, проголошення України радянською республікою, формування й налагодження функціонування органів державної влади УСРР. У грудні 1917 р. за її ініціативи делегати-більшовики і представники лівих течій низки інших партій залишили з’їзд рад у Києві, на який прибула велика кількість прибічників ЦР, переїхали до Харкова, об’єдналися там із делегатами III Донецько-Криворізького обласного з’їзду рад і провели 11–12 грудня I Всеукраїнський з’їзд рад. З’їзд проголосив Україну республікою рад, заявив про її федеративний зв’язок з радянською Росією, оголосив владу ЦР в УНР недійсною, а закони і розпорядження – нечинними. На Україну поширювалась дія декретів петроградської РНК.

Є. Бош стала одним із членів ЦВК рад України – вищого органу влади в проголошеній радянській республіці, який 13 грудня 1917 р. приступив до формування виконавчої гілки влади – Народного секретаріату. Це виявилось нелегкою справою. До суперечностей між «господарями» (харків’янами) і «чужаками» (киянами) про норми представництва своїх прибічників додався й такий фактор, як істотний брак кадрів відповідної кваліфікації українського походження. Врешті-решт, зійшлися на тому, що претенденти на урядові посади повинні мати передусім високі ділові й політичні якості та бути «по можливості з українськими прізвищами». Оскільки на керівника уряду «щирого українця» не знайшли, було вирішено «голову Ради народних секретарів тимчасово не обирати».Однак тут же ухвалили, що «народний секретар внутрішніх справ буде об’єднувати роботу Народного секретаріату». Іншими словами, виконуючим обов’язки голови уряду мав стати народний секретар внутрішніх справ. І саме цю посаду 17 грудня обійняла Є. Бош. Того ж дня ЦВК рад України розглянув низку питань, пов’язаних з діяльністю Народного секретаріату і вирішив «організувати при президії ЦВК відділ управління, який повинен працювати під керівництвом народного секретаря внутрішніх справ». Цією ухвалою додатково підтверджувався статус Є. Бош як фактичного керівника уряду. Отже, вона практично очолювала Народний секретаріат у перший період його становлення і боротьби за владу в Україні проти ЦР та її органів на місцях, в умовах наступу австро-німецьких окупантів. До кінця січня 1918 р. уряд перебував у Харкові, з 30 січня переніс свою роботу до Києва, на початку березня – до Полтави.