Уряди Української Радянської Соціалістичної Республіки - історія
Три чверті століття проіснувала на основній території України радянська державність. Навколо її сутності та історії тривають дискусії, під час яких спостерігається широкий діапазон оцінок - від цілковитого схвалення до повного заперечення. Одна сторона у цьому диспуті, посилаючись на безсумнівну й абсолютну залежність Української РСР від загальносоюзного компартійно-державного центру, взагалі заперечує наявність протягом цього часу реальної державності національного характеру. Звідси логічно випливає висновок про окупаційний або колоніальний характер радянської влади в Україні. Інша сторона вважає, що радянський лад реалізував усі потреби й прагнення українського народу.
Не будемо заглиблюватися в дискусії, ідеологічний характер яких спотворює справжню картину минулого. Спинимося на конкретних питаннях: характері та механізмах функціонування національного різновиду радянської державності, її пов’язаності з диктатурою вождів тоталітарної партії, закономірностях і напрямах еволюції.
Стереотипним є уявлення про цілковиту прив’язку радянської влади до КПРС. Насправді ж вільні вибори 1990 р. в трьох західних областях УРСР уперше явили світові такий феномен, як антикомуністична радянська влада. Виявилося, що контроль над радами інших партій не змінював їх.
В основу функціонування рад закладався принцип неподільності влади. До речі, на ньому ґрунтувалося й самодержавство. Незважаючи на полярну протилежність політичних режимів Російської імперії та Радянського Союзу, між ними простежується наступність у техніці владарювання. Розуміння цієї наступності утруднила конституційна реформа 1936 р., яка одягла ради в парламентські шати. Проте вони завжди були носіями диктатури, а не демократії.
Цього не заперечувала й партія В. Леніна. Вона вбачала в радах державну форму диктатури робітничого класу, а в самій собі - його революційний авангард. Виходило так, що після оволодіння радами робітнича диктатура перетворювалася на диктатуру партії більшовиків. Сама ж партія будувалася на засадах «демократичного централізму», який вимагав безумовної підпорядкованості нижчих ланок вищим. Завдяки цьому влада диктаторського походження зосереджувалася на останньому щаблі компартійно-радянської конструкції - у Центральному комітеті більшовицької партії.
Ради виникли під час російських революцій 1905 і 1917 рр. Спочатку вони мали функції комітетів по керівництва страйками. Під час цих страйків, що охоплювали десятки підприємств, ради ставали фактично органами влади у містах. Поява рад, ще не знаних в історії класових організацій, пояснювалася винятковою гостротою соціальних суперечностей в самодержавній Росії.
12 березня (27 лютого за старим стилем) 1917 р. у столиці Росії утворилися два органи влади - легітимний (Тимчасовий комітет розпущеної імператором Державної Думи) і революційний (Виконавчий комітет Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів). Однак партії соціал-демократів (меншовиків) і есерів, які контролювали ради в перші місяці революції, не вважали їх органами державної влади. Тому Петроградська рада дозволила думському комітету сформувати Тимчасовий уряд, на який покладалися підготовка і проведення Установчих зборів. Як передбачалося програмами всіх соціалістичних партій, Установчі збори повинні були після повалення самодержавства дати країні закони і постійний уряд.
Негайно відмовитися від підтримки Тимчасового уряду змусив свою партію В. Ленін після повернення з еміграції. Він розглядав ради як орган влади, а становище, що склалося після повалення самодержавства - як двовладдя. Не турбуючись про скликання Установчих зборів, більшовики повинні були завоювати ради, що відкривало шлях до встановлення однопартійної диктатури.
Більшовики були єдиною партією, яка використовувала у боротьбі за владу силові структури: збройні загони червоногвардійців і робітничої міліції. Перед переворотом у жовтні 1917 р. вони тимчасово відмовилися від непопулярних у масах комуністичних гасел і взяли на озброєння лозунги, висунуті революцією. Це допомогло їм оволодіти радами зсередини і встановити свою диктатуру.
Відтоді найважливішою сферою діяльності партії більшовиків стало так зване «радянське будівництво»: творення мережі рад з контрольованим складом депутатів. При цьому безпосередньо на себе партія взяла обмежену кількість державних функцій. Левова частка управлінської роботи покладалася на виконкоми рад різних рівнів. «Виконавчим комітетом» найвищого рівня, зрозуміло, став радянський уряд - Рада народних комісарів.