Левицький Кость - керівник уряду ЗУНР у 1918 році
Народився 18 листопада 1859 р. у містечку Тисмениця, нині місто Івано-Франківської області, у сім’ї греко-католицького священика. Після закінчення 1878 р. Станіславівської гімназії навчався на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів. 1884 р. отримав ступінь доктора права і 1890 р. відкрив адвокатську канцелярію у Львові.
Будучи людиною невичерпної енергії та працьовитості, швидко став лідером студентського руху народовецького спрямування, обирався заступником голови «Академічного братства» та провідним діячем першого професійного об’єднання українських правників «Кружка правничого» (1881). З перших років адвокатської практики здобув повагу і авторитет серед правників як блискучий трибун і оборонець прав та свобод краян.
Професійну діяльність К. Левицький успішно поєднував з підприємництвом: був співзасновником і провідним діячем перших на західноукраїнських землях економічних об’єднань: товариства ремісників «Зоря» споживчого кооперативу «Народова торгівля» (1883), товариства взаємних забезпечень «Дністер» (1891), «Краєвого союзу кредитового» (1898), «Краєвого союзу ревізійного» (1904), «Земельного банку гіпотетичного» (1910) та інших.
Водночас виявив себе знаним науковцем у галузі права, був членом правління товариства «Просвіта». Перекладав з німецької на українську закони, опрацьовував українську юридичну термінологію, уклав і видав німецько-український правничий словник. Усвідомлюючи потребу боронити народ від свавілля й зловживань урядовців, видав серію популярних юридичних праць для широкого загалу населення Галичини, зокрема брошури: «Наша свобода, або Які ми маємо права» (1888), «Наш закон громадський, або Які ми маємо права і повинності в громаді» (1889) та інші. Спільно з адвокатами, відомими українськими діячами А. Горбачевським і Є. Олесницьким, заснував 1889 р. «Часопись правничу» (з 1894 р. – видання НТШ у Львові), згодом – квартальник Союзу українських адвокатів «Життя і право» і був їх довголітнім редактором.
Політичний гарт пройшов у народовецькому таборі. Був співзасновником, згодом секретарем і заступником першого в Галичині політичного об’єднання «Народна Рада» (1885), яке стало виразником державно-політичних прагнень українців. З утворенням 1899 р. Української національно-демократичної партії саме його було обрано членом президії, а згодом головою керівного органу партії – Народного комітету. За короткий час осередки партії вкрили Галичину й Буковину щільною мережею. Під проводом Народного комітету в краї розгорнувся масовий рух за консолідацію українського суспільства в боротьбі за рівні права з іншими народами Австро-Угорської імперії, новий виборчий закон, за український університет у Львові.
Свідченням великої популярності в народі К. Левицького стало його обрання 1907 р. послом австрійського парламенту, а наступного року – Галицького сейму, в яких він виконував обов’язки заступника і з 1910 р. – голови обох посольських клубів. Парламентська діяльність української репрезентації у Відні була особливо складна: права і свободи українців доводилося відстоювати супроти потужного польського представництва, яке мало значний вплив на керівництво Австро-Угорщини. Зважаючи на ситуацію, К. Левицький обрав базовою концепцією діяльності українських парламентаріїв осягнення національних прагнень українців шляхом еволюції, органічної праці й широкої політичної роботи в масах. Принциповий демократ і глибокий аналітик політичних реалій, він вважав першочерговим завданням виховати потужний пласт української інтелігенції, підприємців, політиків і урядовців, розбудувати національно-культурне життя у краї й підготувати основу автономії Галичини в рамках Австро-Угорщини як першого кроку до державності. Всіляко заохочував розвиток масових українських товариств, об’єднань інтелігенції, селянства, молоді, сокільсько-січового руху.
З вибухом Першої світової війни представники провідних українських партій створили у Львові Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка визначила стратегічний курс українства у війні. Вона закликала до боротьби проти головного ворога нації – царської Росії під гаслом утворення на її уламках соборної Української держави. Згідно з цією концепцією, Головна Українська Рада у травні 1915 р. об’єдналася з представниками Наддніпрянщини й була реорганізована у Загальну Українську Раду. Відтак галицький політичний діяч став виразником загальноукраїнських визвольних змагань. За його участі був утворений Легіон українських січових стрільців, який впродовж усієї війни бився на російському фронті й висунув із своїх лав когорту видатних військово-політичних діячів.Політичний конфлікт у парламенті 1916 р., викликаний маніфестом цісаря щодо майбутнього статусу Галичини, змусив К. Левицького передати обов’язки голови української репрезентації Є. Петрушевичу й зосередитися на політичній діяльності в національно-демократичній партії. Він очолив потужний політичний центр у Львові, який зіграв вирішальну роль у перемозі Листопадової національно-демократичної революції 1918 р. на західноукраїнських землях.
В результаті воєнних поразок і натиску національно-визвольного руху восени 1918 р. розпалася Австро-Угорська імперія, а на її уламках постали незалежні держави. 19 жовтня Українська конституанта у Львові проголосила утворення на етнічних українських землях імперії суверенної Української держави. Реалізацію постанови покладено на новостворену Українську Національну Раду (УНРаду), яка взяла курс на перебрання влади в краї мирним шляхом, для чого голова президії Ради Є. Петрушевич виїхав до Відня. Але під загрозою з боку поляків львівська делегація Ради під проводом К. Левицького 31 жовтня прийняла рішення брати владу з допомогою зброї. В результаті переможного Першолистопадового повстання влада у краї перейшла до рук українців.