Глобалізація: економічний вимір

Несправедливий розподіл вигод від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Деякі вчені вважають, що можлива глобальна конвергенція доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних країн розвивається більш швидкими темпами, ніж багатих. Насправді ж швидке зростання характерне лише для невеликої групи країн Південно-Східної Азії (азіатських тигрів), тоді як найменш економічно розвинуті країни мають набагато нижчі темпи зростання, ніж багаті держави. Їхні вигоди від глобалізації мінімальні. У результаті відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. У процесі її країни зі швидкими темпами зростання входять у коло багатих країн, а бідні країни все більше відстають від них. Зростання розриву у доходах викликає невдоволення з їхнього боку, що може спричинити міжнародні конфлікти, оскільки бідні держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. До того ж розподіл витрат та вигод глобалізації веде до нерівномірного розвитку галузей, занепаду деяких з них (вугільна промисловість, важке машинобудування, суднобудування тощо) з відповідними соціальними наслідками. [2] Питання розподілу вигод є одним із найважливіших у процесі глобалізації світової економіки.Друга проблема пов’язана із потенційною регіональною чи глобальною нестабільністю через взаємопов’язаність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання чи кризи в одній країні можуть мати регіональні чи навіть глобальні наслідки. Можливість цього є не просто теоретичною, а є цілком реальною, що підтверджує фінансова криза в Азії, котра почалася влітку 1997 р. у Таїланді, а потім поширилася на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши і до Південної Кореї. Такі явища свідчать про велику вразливість взаємопов’язаних економік. Світовий спад чи депресія можуть спричинити заклики розірвати взаємні зв’язки і залежності, створені у процесі глобалізації. Результатом може стати економічний конфлікт із загрозою перетворення на економічну війну чи навіть воєнне зіткнення. [1]

Суперечливість процесу глобалізації перетворюється на джерело конфліктів у світовій системі, форми яких різноманітні в різних групах країн. Так, ТНК, що володіють та контролюють низку філій за кордоном, застосовують такі стратегічні методи управління, які здатні завдати шкоди національним інтересам. Глобалізація фінансів стає причиною зростання спекуляцій, підвищує ризик системних збоїв. З урахуванням зростання взаємозалежності підвищується і взаємна уразливість - фінансові кризи однієї країни можуть мати регіональні і навіть глобальні наслідки.

Джерелами внутрішніх і зовнішніх конфліктів стають основні фактори процесу глобалізації - експортна орієнтація, лібералізація та приватизація. Потенційний ризик пов’язаний із загрозами національному суверенітету з боку потужних багатонаціональних компаній та міжнародних організацій. Для значної частини населення глобальні процеси асоціюються з уразливістю до дії незнайомих та непередбачуваних сил, здатних надзвичайно швидко викликати соціальні негаразди, прикладом чого є Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр. [2]

Третє коло породжених глобалізацією проблем викликане можливістю переходу контролю над окремими країнами від суверенних урядів до інших рук, у тому числі до найсильніших держав, транснаціональних чи глобальних корпорацій та міжнародних організацій. Колишній президент США Б.Клінтон визнав, що окремі групи та окремі держави "можуть віднині втручатися у життя сусідів і можуть паралізувати їхні життєво важливі системи, зруйнувати торгівлю, поставити під сумнів благополуччя та добробут інших народів, послабити їхні можливості функціонувати". [6] Саме через це деякі вчені вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету.

Сподівання на регулювальну роль національного ринку в умовах глобалізації безпідставні. Глобалізація підточує економічні функції національної держави. Можливість контролювати їх економічні і соціальні процеси на своїх територіях через вихід виробництва і фінансового ринку за національні межі різко знизилась. Контроль над національною економікою переходить від суверенних держав до інших суб`єктів - економічно найбільш потужних національних держав, багатонаціональних або глобальних фірм, міжнародних організацій, тощо, які виходять з власних інтересів отримання надприбутку. Визначає ситуацію тільки глобальний ринок, головна регулювальна особливість якого полягає в знищенні не відсталості, а відсталих. Послаблення економічної сили національних держав без компенсування потужностями міждержавних і наднаціональних утворень посилює вразливість національних економік, їхню залежність від процесів у сусідніх країнах і веде до перекочування економічних криз з континенту на континет, утворюючи їх нескінченні хвилі і створюючи з кожною депресією або рецесією загрозу розпаду глобалізованого світу. Для стабілізації економіки формується світовий тоталітарний політичний порядок. Інформаційно-фінансова олігархія встановлює міжнародний олігархічний режим, що спирається на владу грошей і світову комунікаційну мережу. Отже, глобалізація перетворює світову економіку зі способу господарювання на спосіб владарювання невеликої групи найбільших держав і міжнародних компаній. [5]

Інколи до втрат від глобалізації відносять безробіття в економічно розвинутих країнах із високим рівнем заробітної плати. Але це твердження спростовується низькою нормою безробіття у багатьох з них і його високим рівнем у країнах із низькою заробітною платою. Національна політика та технологічний прогрес є важливішими детермінантами зайнятості, ніж фактор глобалізації. [1]