Політичний міф як інструмент сучасних виборчих технологій
Архетипи зашифровані також і в політичній мові і можуть активізуватися за допомогою слів, фраз, образів. Звернення до архетипів дозволяє вирішити проблему різного сприйняття слів різними соціальними верствами. Наприклад, Гітлер казав: “Я розумію народ і не спілкуюсь з ним, доки він не перетвориться в масу”. Вправно нагнітаючи емоції юрби, він дійсно “змішував” робітників, селян, бюрократів, військових, домогосподарок у єдину сіру масу. Не випадково нацисти перетворювали свої збори на феєричні шоу. Коли юрба впадала в екстаз, Гітлер починав говорити те, що хотів донести до людей. Він спілкувався із натовпом мовою образів, звертався до найпримітивніших структур свідомості людей, до тих міфологічних пластів, які швейцарський психоаналітик К. Юнг називав архетипами. За К. Юнгом, на цьому рівні зникає індивідуальність, а є лише колективне несвідоме.
Найбільш інтенсивна емоційна реакція пов’язана із сексом і смертю. Секс і смерть – це табуйована інформація, яка блокується захисними механізмами у сфері свідомості. Проте несвідоме сприймає табуйовану інформацію завдяки символам та образам, і в такий спосіб надовго закарбовується у пам’яті, адже, приміром, захисний механізм блокує свідомість від сприйняття сексуального символу, але підсвідомо людина все ж сприймає його і тому підсвідоме враження від такого сприйняття асоціюється із пропонованою ідеєю і, коли об’єкт пропаганди стає одним з варіантів вибору, людина обере його в такий спосіб, нібито вибір було здійснено як її власний.
Нарешті ідея “освяченої” смерті також є доволі потужним чинником міфологізації свідомості. “Загиблі за ідею” завжди додають ваги тій чи іншій ідеології.
Отже, міф як політичний інструмент дозволяє докорінно зламати ситуацію, що склалася на політичній арені, різко змінити громадську думку; перерозподілити владні ресурси, не зустрічаючи суттєвих перешкод з боку деморалізованого супротивника; отримати вихід до нових вагомих важелів влади.
Міф забезпечує вихід до важелів управління масовою свідомістю за умови гострого дефіциту владних ресурсів. Тобто політичний міф містифікує (спотворює) політичну реальність утворюючи у такий спосіб своєрідний структурний елемент свідомості – міфосвідомість , яка дозволяє спростити сприйняття складного світу політики, завдяки цілісним і гармонійним уявленням заснованим на вірі, а не на логічному знанні, яке просякнуте внутрішніми суперечностями. Міфосвідомість дозволяє «олюднити» владні відносини, змалювати їх як арену боротьби сил добра і зла, справедливості та несправедливості, й у такий спосіб, сприяти самоідентифікації особистості, вибору певних симпатій та антипатій, реакцій і дій. У процесі політичної боротьби дуже часто створюються ідеологічно маркіровані міфи, які використовуються різними групами у їхній боротьбі за владу. У такому випадку міфи постають як конкуренти в ідеологічній боротьбі за міфосвідомість.
Розрізняють міфологію минулого, міфологію сучасності, міфологію майбутнього, а також міфологію комунізму, міфологію демократії та міфологію фашизму (нацизму).
Наприклад, для міфології демократії характерні такі міфологеми, як політична свобода і особистий вибір громадян, громадянське суспільство, демократична політична влада, незалежність засобів масової інформації, моральність політики.Стосовно міфології фашизму, наведемо фрагмент інтерв’ю 1938 р. К. Юнга, в якому він здійснив психологічний аналіз сучасних йому вождів й, зокрема, Гітлера: “Не виникає сумнівів у тому, – зазначав К. Юнг, – що Гітлер належить до категорії дійсних містичних шаманів. Гітлер, який неодноразово показав, що усвідомлює своє містичне покликання, постає для фанатиків Третього Рейху чимось більшим, ніж просто людина… Гітлер вас лякає. Ви розумієте, що ніколи не зможете розмовляти з цією людиною, тому що це ніхто, це не людина, але колектив. Він не особистість, він ціла нація”. Політичні міфи утворюють зрозумілий образ майбутнього, позбавляючи людей від страхів щодо реальності і виступають своєрідним соціальним наркозом. Якщо відчуття соціальної тривожності долає відповідну межу, то виникає замовлення на лідера, героя-месію.
В основу політичної міфотворчості традиційно покладені різноманітні “теорії змов”, які за певних обставин сприяють нагнітанню суспільного страху і масового психозу – сприятливого ґрунту для міфологізації масової свідомості.
Іншою, модернізованою технологією сучасних політичних міфів є симуляція масової демократії. Це штучна апеляція до суспільної свідомості за допомогою маніпуляції експертів з рейтингами – за результатами вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта. Такі рейтинги є штучними моделями реальної думки широких мас, які нібито “оживляють” експерти. Прикладом симуляції масової демократії – можуть бути “екзит-поли” (соціологічне опитування виборців на виборчих дільницях в день голосування), які активно застосовувалися опозиційними політичними силами на президентських виборах у Сербії (2000), в Грузії (2002) , в Україні (2004) та у Білорусі (2006). Результати “екзит-полів” оприлюднювалися в якості альтернативних даних, які начебто відображали реальну громадську думку. Це створювало враження, що нібито офіційна влада замовчувала дійсні результати голосування або ж фальсифікувала їх, хоча самі “екзит-поли”, зрозуміло, не витримували жодної критики стосовно їхньої об’єктивності. Маніпуляції за результатами соціологічних досліджень, коли будь-який соціологічний інститут здійснював “оперативне” опитування громадян на замовлення однієї з політичних сил, призводять до того, що створювалася монополія на громадську думку з боку певних політичних сил, які прагнули використати міф про демократію виключно як політичний інструмент в боротьбі за владу.