Міжнародно-політичні конфлікти

По-перше, поняття „міжнародно-політичний конфлікт” може бути застосоване не тільки до конфлікту між державами, але і до конфлікту між будь-якими соціальними спільнотами, що взаємодіють в системі владних відносин на світовій арені.

По-друге, повне вивчення міжнародно-політичного конфлікту не може бути обмеженим тільки виявленням його власного, внутрішньополітичного змісту та функцій, передумов виникнення та вирішення, воно також не має включати в себе визначення його місця та значення у внутрішній та світовій політиці, їх вплив на ґенезу, суть та хід конфлікту.

По-третє, внаслідок цього відкривається принципово важлива можливість ”підведення спільного знаменника”, співставлення результатів, отриманих внаслідок застосування кожного з існуючих та конкуруючих підходів, даних багаточисельних національних та міжнародних дослідницьких центрів та шкіл, що в своїй практиці використовують різноманітну методологію вивчення як внутрішньополітичного так і міжнародного політичного конфліктів.По –четверте, чітко вказується спільний „знаменник”, що дає чіткі орієнтири не тільки для теоретичного вивчення, але і для практичного вивчення політичного значення будь-якого конфлікту.

Всі ці роздуми приводять до того, що видається неможливим не розглядати, хоча б у загальному, взаємозв’язок внутрішньополітичного та міжнародно-політичного конфліктів.

Як зазначалось раніше, в останні десятиліття політична наука зіткнулась з великою кількістю надзвичайно гострих соціально-політичних конфліктів, зростання кількості та інтенсивності яких є характерним для всіх сфер життя, включаючи як внутрішні так і міжнародні відносини. Це пов’язано в першу чергу з тим, що відбувся крах біполярного (двополюсного) світу, для якого характерним було протиборство двох світових соціально-економічних систем та, відповідно, двох наддержав: США та СРСР. Але змінилась не тільки конфігурація системи міжнародних відносин, кардинальні зміни відбулися і в самій основі світової політики, а також у змісті і напрямку як співробітництва так і протистояння на світовій арені. В цих умовах відбулося збільшення кількості учасників політичної взаємодії на світовій арені; зазнав кардинальних змін і характер цієї взаємодії; розпались старі та виникли нові державні національно-територіальні та політичні утворення, в тому числі і такі, що не мають чітко визначених кордонів, що могли б бути визнані міжнародною спільнотою; виник цілий ряд нових держав та відбулась свого роду реанімація деяких з них; все частіше у конфлікти втягується „третя” сторона, що намагається скористатися послабленням учасників цих конфліктів, або ж запобігти загрозі міжнародної безпеки.

Світова політична практика переконливо продемонструвала те, що і в сучасному світі конфліктність виявляється як іманентна характеристика міжнародних відносин, що не пов`язується лише з „боротьбою сил миру та прогресу проти імперіалізму, колоніалізму та реакції” чи з „протистоянням двох світових систем”, „двох наддержав” і т. п . Міжнародні конфлікти , що мали місце в 90-х роках минулого століття в Східній Європі, на Балканах, в Центральній Азії, Персидській затоці, на Кавказі, та в багатьох інших районах земної кулі, в багатьох випадках формально залишаючись ”війнами між країнами, що розвиваються”, по суті були зіткненням інтересів різних політичних еліт, етнічних, конфесійних та інших соціальних груп, що намагалися активно проводити свою політику на міжнародній арені.

Основним завданням політичної науки, на сьогоднішньому, етапі є розробка так званої „нормативної моделі” для вивчення політичного конфлікту.

Інструментальне та прикладне значення цього добре проглядається на прикладі міжнародного політичного конфлікту. Ніхто не заперечуватиме твердження про те, що міжнародні конфлікти, а особливо збройні, приносять країнам-учасницям неоціненні втрати, що дуже часто загрожують самому існуванню цих держав та їх населенню, знищують матеріальні та духовні цінності, що створювались працею не одного покоління. Разом з цим невміння чи небажання побачити зв’язок цих конфліктів з внутрішньою та світовою політикою, виявити їх роль у перерозподілі чи збережені влади, приводить до простих та логічних рекомендацій для політичної практики. Їх суть зводиться до того, що треба рішуче усунути міжнародні конфлікти з політики на світовій арені, закріпивши це рішення в резолюції будь-якої авторитетної організації, як наприклад, ООН, ОБСЄ і т.п.

Література

1.Q.Wrght Problems of Stability and Progress of International Relations – Berkeley and Los Angelos 1954 University of California Press, Part III. Politics and International Stability

2.Конфліктологія. За ред.Герасіна Л.М. Панова М.І.-Харків.:”Право”,2002.