Нато
Країни-члени НАТО виграють також від того, що узгоджують свої позиції на інших міжнародних форумах. Регулярні контакти між цими державами - як щодня в рамках НАТО, так і між їхніми столицями - разом із постійними міжурядовими консультаціями сприяють посиленню впливу і ролі, що Її відіграє кожна з них у міжнародних відносинах в цілому. Вони стають країнам-членам у пригоді тоді, коли виникають труднощі або суперечки, і дозволяють їм черпати зі спільного джерела взаєморозуміння й поваги, що допомагає їм визначати взаємоприйнятні шляхи розв'язання проблем та приймати спільні рішення. Завдяки їм члени НАТО вступають у переговори на інших міжнародних форумах, попередньо ознайомившись із позиціями союзників. При цьому вони нерідко заздалегідь узгоджують свої погляди на основні завдання в сфері політики. Скажімо, на двосторонніх і багатосторонніх переговорах з контролю над озброєннями і роззброєнням країни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спільних позицій та координували свої ініціативи таким чином, що вони додавали їм впливовості й переконливості. За допомогою програми "Партнерство заради миру" та інших форумів співробітництва з Альянсом країнам, які беруть у них активну участь, вдається домогтися, щоб у світі більше рахувалися з їхніми думками щодо міжнародних справ та чули їхні голоси.
4. Внутрішня адаптація Альянсу
Процес внутрішньої адаптації та модернізації Альянсу є не менш важливим, ніж процес його розширення та зовнішньої трансформації. Він має кілька вимірів.
У політичному плані це означає розвиток ширшого підходу до безпеки, посилення політичного компонента НАТО і пристосування внутрішніх процедур до розв'язання нових політичних завдань.
У військовій сфері внутрішня адаптація виявилася, перш за все, у суттєвій реорганізації та скороченні сухопутних, військово-повітряних та військово-морських сил на 30-40%, зниженні рівнів готовності та чисельності розгорнутих у передових районах сил і в значному скороченні - майже на 80% - ядерних сил. Но-друге, йдеться про вдосконалення структури військового командування НАТО. Передбачається створити просту багатонаціональну структуру, спроможну виконати під політичним керівництвом Північноатлантичної ради усі функції та завдання Альянсу.
При здійсненні внутрішньої адаптації Альянс над усе керується потребою й надалі забезпечувати боєздатність своїх сил. Вона повинна зберегти трансатлантичну сполучну ланку. Вона також покликана допомогти європейським країнами взяти па себе більшу відповідальність за колективну оборону та за інші функції Альянсу шляхом формування власне Європейської системи безпеки та оборони в рамках НАТО. Нарешті, вона має озброїти Альянс можливостями для виконання нових завдань. Основними складовими цього процесу є модернізація й адаптація структури військового командування НАТО та втілення у життя концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). БЗОТГ - не багатонаціональні сили швидкого розгортання, чий потенціал дозволяє їм діяти у різних непередбачених обставинах. На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. глави держав і урядів країн НАТО прийняли рішення щодо подальших кроків у цьому напрямку, а в грудні 1997 р. була досягнута домовленість щодо основних параметрів нової структури військового командування.
Зовнішня і внутрішня адаптація НАТО, а також нові завдання, що їх Альянс виконує у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями, змушують його здійснити кардинальні зміни у своїй структурі. Ця потреба збігається з безпрецедентною можливістю побудувати нові, засновані на співпраці структури безпеки у Європі, що зуміють впоратися із проблемами наступного століття. Отже, формуючи менші, але більш гнучкі та мобільні сили, Альянс водночас вдосконалює свою багатонаціональну командну структуру та зміцнює роль європейської ланки трансатлантичного партнерства у сфері безпеки, щоб уможливити більш послідовну й дієву участь європейських країн-учасниць у здійсненні своїх заходів і завдань.5. Особливості організації діяльності НАТО
Діяльність у рамках НАТО здійснюється на добровільних засадах. Кожна країна бере участь у процесі, що веде до прийняття рішень. Держави-учасниці повинні зробити вибір, й іноді вони уважають за краще піти на короткотерміновий компроміс в ім'я забезпечення своїх довгострокових інтересів. Але ніхто їх до цього не примушує. Якщо одна країна-член вважає, що рішення, яке обговорюється в НАТО, заподіє непоправної шкоди її національним інтересам, вона не зобов'язана з ним погоджуватися. У цьому випадку рішення буде прийняте тільки після розв'язання проблеми. Уряд кожної країни вправі обирати те, що, на його думку, найкраще відповідає інтересам її народу.
Альянс не має постійної армії, яка очікує у штабах і казармах наказів від Ради НАТО. Насправді Альянс має дуже мало постійних військових підрозділів. Різним військовим штабам придані невеликі багатонаціональні сили, що є елементами об'єднаної військової структури НАТО. Є діючі війська, які відповідають за управління постійними об'єктами зв'язку або протиповітряної оборони і повітряного спостереження. Наприклад, Група авіаційного раннього попередження, що забезпечує повсякчасне спостереження і раннє попередження, відіграє надзвичайно важливу роль у командуванні та управлінні збройними силами. Штабові корпусу швидкого реагування Командування Об'єднаних збройних сил у Європі можуть підпорядковуватися національні підрозділи та дивізії, а також дві багатонаціональні дивізії. Цей Корпус може бути дуже оперативно доведений до штатної чисельності, але придані йому дивізії переходять під командування НАТО тільки в разі потреби. Лише штаби двох багатонаціональних дивізій постійно знаходяться під командуванням НАТО. Існують також постійні військово-морські угруповання, до складу яких входять невелика кількість суден та персонал з військово-морських сил деяких країн-членів. Вони розгортаються й замінюються за встановленим порядком.