ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

ПЛАН

1.Сутність і витоки політичного лідерства

2.Типологія лідерства

3.Соціально-політичний портрет сучасного політичного лідера України (на вибір)

4.Список використаної літератури

1. Сутність і витоки політичного лідерства

Проблема політичного лідерства має давню історію. За античності лідером вважали особу, здатну творити іс¬торію. Певні історичні умови вимагали свого лідера, во¬ждя, і завжди з'являлися теорії, які відображали чи ре¬комендували тип, образ та завдання відповідного лідера.

В епоху Відродження за небувалого злету мистецтва та науки постала теорія італійця Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в ма¬сі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головне є те, що в основі людської природи — інтерес або жадоба влади й наживи. Макіавеллі вважав, що в полі¬тиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зрад, які, як він гадав, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету.

Теорію лідера-надлюдини розвинув німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900). Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує вста¬новлені мораль, культуру, політичні цінності. Своїх суча¬сників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі все, що сприяє спокою та лінощам. Слід позбутися повсякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною во¬лодіти і керувати.

Це своєрідна концепція самовихован¬ня, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше застосував фашизм, що призве¬ло до неадекватного сприйняття його філософії, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії (зокрема в ко¬лишньому СРСР).

Французький соціолог Габріель Тард (1843—1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та певною мірою скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння сутності історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер.

Своєрідне тлумачення лідерства дав німецький мис¬литель К. Маркс, визначаючи лідера як особу, якій вла¬стиві уміння, знання, авторитет, організаторський та¬лант і яка є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.

У політичній науці існує багато інших теорій, концепцій. і трактувань лідерства.

Теорія рис лідерства. За цією теорією лідер повинен володіти певними рисами. Він має глибше та масштабні¬ше мислити, вміти швидко знаходити вихід із певних ситуацій тощо. Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в ра¬зі необхідності розв'язувати конфлікти; мати “підхід” до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують ви¬рішення.

Лідера характеризують високий рівень інтеле¬кту, нестандартне мислення. Усе це має витворити нову якість, що забезпечує лідерові здатність уміло вирішувати весь комплекс проблем, беручи до уваги не лише по¬точну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбу¬тньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути.

Ситуаційна концепція. Лідер діє в межах певної ситу¬ації, він необхідний як рушій, що розв'язує актуальну для певного періоду проблему.

Теорія послідовників. Політичне лідерство розглядає¬ться як особливі відносини між лідером і підлеглими або тими, хто його обрав чи на нього впливає. Ці відносини можуть бути односторонніми (коли впливає лідер), що за¬лежить від рівня концентрації влади в лідера та рівня йо¬го політичної ваги, а також особистих якостей; двосто¬ронніми, коли на лідера впливають його послідовники, а не тільки лідер впливає на них.