Політична свідомість
Науковці переконані — це відбувається завдяки політичним ідеологіям, що здатні сприяти досягненню консенсусу та просуванню суспільства шляхом прогресу.
Термін "ідеологія" (від грецьк. idea — поняття і logos — наука, значення) запровадив французький дослідник А. Дестют де Трасі (1754-1836), який розумів під нею вчення про ідеї або систему ідеологічних уявлень про світ [46].
У ті часи "наука про ідеї" означала дослідження орієнтацій певних соціальних груп у конкретно-історичних умовах.
Епоха Просвітництва, що породила ідеології, відкрила їх могутній мобілізаційний потенціал, підготувавши й забезпечивши буржуазні революції.
Згодом поняття "ідеологія" — твердження щодо цінності й фактів, актуальних для певного суб'єкта політики (соціальної групи, партії, індивіда), — набуло соціальної ваги, протиставивши себе релігійній вірі. Що далі, то більше це поняття пов'язувалося з мобілізацією політичної поведінки людей.
І в сучасному розумінні можна стверджувати, що політичні ідеології становлять світосприймальну основу політики, оскільки постають у формі раціонально-ціннісної мотивації політичної поведінки.
Зауважимо, що популярність використання терміна "ідеологія" мала злети й падіння.
На перших етапах розвитку ідеології були створені для відображення та захисту інтересів певних соціальних груп і класів, що претендували на владу або захищали привілеї правлячої еліти, яка взяла на озброєння маніпулювання масовою свідомістю.
Згодом, коли рівень інформованості населення значно підвищився, потреби в ідеологіях начебто зменшилися.
У середині XX ст. чимало фахівців почали пророкувати "кінець ідеології" (Д. Белл).
У чому ж проблема?
Політичні ідеології, як зазначалося, виникли в епоху Просвітництва, що висунула ідею прогресу і можливості створення раціонального суспільного порядку на основі сформульованих людьми цілей.
Задля забезпечення можливості такої цілеспрямованої діяльності людей потрібна була наука про ідеї, яка б відбивала уявлення про ідеальне суспільство. Але оскільки розуміння цього ідеального суспільства було різним, неоднозначність тлумачення природи ідеальних уявлень про світ сприяла появі різних підходів до розшифрування терміна "ідеологія".
Т. Парсонс розглядав його в контексті функціонального підходу (розширювальне тлумачення ідеології), наголошуючи не на природі та специфіці, а на межі функціонування. Він вважав, що ідеологія є системою цінностей конкретного суспільства, що орієнтує соціальну діяльність у певному напрямі.
Марксисти намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості (директивне тлумачення ідеології), розглядаючи ідеологію як різновид наукового знання, до того ж, звичайно, у контексті претензій певного соціального класу (пролетаріату) на політичну гегемонію.
Відповідно ідеологія в класичному марксизмі розглядалась як система уявлень, що відбиває корінні інтереси класу.
Сучасні марксисти (К. Ленк) тлумачать ідеологію як систему цінностей, що легітимізує заведений у цьому суспільстві порядок панування. Проте це розуміння звужує інтегративні можливості ідеології, оскільки не сприяє діалогу влади й суспільства.
Культурологічне тлумачення ідеології використовували у своїх працях М. Вебер, К. Мангейм, Е. Дюркгейм, які досліджували природу і зміст ідеології як сфери суб'єктивних цінностей, актуалізованих групою чи індивідом і таких, що є мотивами їхньої діяльності.