Політична влада: природа, ресурси, легітимність

Згідно з функціональним принципом влада зобов'язує суб'єктів виконувати суспільні обов'язки та мобілізує ресурси задля досягнення загальних цілей.

У межах соціальної конфліктології (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) влада розглядалася в контексті відносин підкорення одного класу іншим. Природа такого панування з погляду марксистської концепції зумовлена економічною нерівністю. Але соціальна нерівність доповнюється ще й статевими, етнічними, віковими, культурними, регіональними та професійними відмінностями. Отже, логічним є висновок: влада є скрізь, де є нерівність. К. Маркс і Ф. Енгельс першими навели поняття "соціальна влада", а згодом зазначили, що основне місце в системі соціальної влади посідає державна, політична влада [20; 33].

М. Дюверже (Франція) розглядав владу в комплексі: на основі насильства (фізичного, економічного, морально-психологічного) і авторитету (добровільного підкорення). Це йому належить визначення влади як "дволикого Януса". Вона є інструментом панування одних груп над іншими, а водночас — засобом інтеграції та забезпечення соціальної солідарності всіх членів суспільства [273; 274].

3. Поведінковий (біхевіористичний) підхід тлумачить владу як особливий тип поведінки, коли одні командують, а інші — підкоряються.

Ця концепція влади пов'язана з іменами Ч. Мерріема [328], Г.Лассуелла (США) [315; 316] та Дж. Кетпліна (Великобританія) [338]. Вони виводили відносини влади з природи людини, відмовляючись від моральних оцінок політики. Основним мотивом політичної активності особистості вони вважали її бажання підкорити своїй волі інших. Баланс політичних сил має забезпечуватися системою політичних інститутів.Однак правових (легальних) форм регулювання поведінки виявилося замало. Увага до несвідомих компонентів у політичній свідомості (а отже, і до політичної поведінки) зумовила розвиток психоаналітичних і неофреидистських концепцій влади в межах поведінкового підходу. Провідна теза цих концепцій полягає в розумінні влади як способу панування несвідомого над людською психікою.

Так, К. Хорні (США) виводив мотивацію політичної поведінки зі страху, що породжується ворожим для людини соціальним середовищем [188; 263]. Л.Дюгі (Франція) пов'язував владу одних людей над іншими з фізичним, моральним, релігійним, інтелектуальним та економічним домінуванням. Велич влади, на його думку, пов'язана з її обожненням (політичний міф традиційних суспільств) або "суспільною волею", яка мусить підкорятися "індивідуальній волі" "найсильніпіих" (у передсучасних і сучасних суспільствах).

4. Психологічний підхід ґрунтується на розумінні витоків влади у свідомості та підсвідомості людей. 3. Фрейд (Австрія) вважав потяг до влади трансформацією сексуальної енергії [285], Г. Юнг (Німеччина) — психічної енергії взагалі [46]. С. Моско-вісі та -Б. Едельман причинами психологічного підкорення вважають гіпнотизм у взаєминах вождя та юрби [38], а Ж. Лакан — в особливому підсвідомому сприйнятті символів, що висловлюються через мову [26].

5. Системний підхід характеризується розумінням влади як похідної від політичної системи, а не від індивідуальних відносин (біхевіористичний та психологічний підходи).

У межах системного підходу виокремлюються такі концепції:

• макрорівень — влада як властивість або атрибут макросо-ціальних систем (Т. Парсонс, Д. Істон). Вона є способом організації, умовою функціонування та засобом ухвалення рішень і розподілу цінностей

• мезорівень — влада на рівні конкретних систем — сім'ї, виробничих груп, організацій (М. Крозье, К.Дойч, Н. Луман). Розглядається в контексті відносин з організаційними структурами суспільства;

• мікрорівень — влада як взаємодія індивідів у межах специфічної соціальної системи (Т. Кларк, М. Роджерс). Отже, роллю індивіда в суспільстві, у мікросистемі визначається його влада, суб'єктом якої він є.

Проте існує й комунікативна версія системного підходу (К.Дойч, Н.Луман). Вона тлумачить владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дає змогу регулювати групові конфлікти та забезпечувати інтеграцію суспільства.

6. Реляціоністський підхід (від лат. relatio — донесення) розглядає владу як стосунки між особами, що дають змогу одному суб'єкту (індивіду або групі) змінювати поведінку іншого. Тут наголошується на рольових відносинах, асиметрії владних відносин між суб'єктом і об'єктом влади.