Основні види виборчих систем
Для проведення виборів територія країни (області, міста, району) поділяється на виборчі округи, в межах яких і проводяться вибори. Безпосередньо виборчий процес відбувається на основі виборчих процедур, визначених згідно з механізмами їх реалізації в конкретних виборчих системах.
Розглянемо існуючі у світовій політичній практиці види виборчих систем виходячи з таких їх характеристик, як кількість голосів на одного виборця, спосіб комплектації виборців в округи, кількість голосів, що обираються від кожного округу.
Мажоритарні виборчі системи
Зазначені системи є найпростішими і найпоширенішими. Розрізняють одномандатні, багатомандатні й преференційні мажоритарні системи.
У разі одномандатних систем уся територія поділяється на округи. Від кожного округу обирається по одному депутату, який отримує на виборах відносну більшість голосів. За альтернативних виборів мало кому вдається перемогти в першому турі. Тому проводять другий тур голосування, в якому переможцем стає той, хто випередить іншого фіналіста бодай на один голос. Однак існують виборчі системи, в яких другий тур голосування не проводиться.
Одномандатна мажоритарна система діє в США, Великобританії, Канаді, Новій Зеландії, Південно-Африканській Республіці, Австралії, Франції та інших країнах.
За багатомандатної мажоритарної системи кожен виборець має стільки голосів, скільки обирається депутатів від цього виборчого округу. У такий спосіб обирають депутатів місцевих органів влади Великобританії та Нової Зеландії. А в Японії, наприклад, під час виборів депутатів нижньої палати парламенту виборець має менше голосів, аніж потрібно обрати депутатів (однак все одно більше одного).
За багатомандатної мажоритарної системи виборець вирішує питання вибору не тільки "найкращої" партії, а й "найкращого" кандидата. Внаслідок цього в округах, в яких партія має обмежений вплив, вона змушена висувати лише одного кандидата, щоб не розпорошувати голоси "своїх" виборців.
Американська система голосування відрізняється тим, що виборці обирають свого президента не безпосередньо, а передовіряючи свої повноваження колегії виборців. Чисельність останніх дорівнює кількості сенаторів від штату плюс кількість членів палати представників Конгресу США. Але якщо висувається два сенатори від кожного штату, то кількість членів палати представників обчислюється виходячи з результатів останнього перепису населення країни.
У цьому випадку виборці зобов'язані голосувати за партію, яка отримала просту більшість голосів у конкретному штаті. А відтак перемога (навіть мінімальна) у великому штаті є вагомішою, ніж перемога в кількох штатах з невеликою кількістю населення.
До речі, в історії США було три випадки, коли президентом ставала людина, яка загалом отримала меншу кількість голосів виборців, аніж конкурент, але більше голосів уповноважених виборців саме завдяки не зовсім справедливому виборчому механізмові.
Однією з удосконалених модифікацій мажоритарної виборчої системи є так звана преференційна виборча система, за якої виборець виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден з них не отримає абсолютної більшості, з усього списку кандидатів виключають того, який набрав найменше "перших місць". Його "перші місця" анулюють і передають тим кандидатам, які у цих же бюлетенях отримали другі позиції.
Знову здійснюють підрахунок "перших місць" і виводять з "гри" кандидата, який отримав найменше "перших місць".
Така процедура підрахунків повторюється доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів (тобто 50 % плюс 1).
На практиці преференційну систему використовують украй рідко через те, що вона досить складна і не позбавлена недоліків, які має й проста мажоритарна система. Крім того, за такої виборчої процедури виборці, особливо з невисоким рівнем освіти, часто-густо розставляють кандидатів просто за алфавітом. До того ж під час підрахунків виникають помилки, а відтак зрозуміло, що ця система не найкраща для використання в політичній практиці.