Менеджмент правлячої команди

У цих питаннях, безперечно, треба враховувати і політичний досвід та традиції функціонування й організації роботи подібних об'єктів управління, що, звичайно, слід робити з огляду на місцеву специфіку.Про що йдеться? Насамперед про те, що в різних країнах інститут президентства має певні відмінності. Наприклад, у США президент водночас очолює уряд і відповідно несе повну відповідальність за його діяльність. У Франції або Польщі президент хоча і є найвищою посадовою особою в державі й главою виконавчої влади, але має "громовідвід" в особі прем'єр-міністра, якого завжди можна звинуватити за прорахунки в економічній або соціальній політиці. У Німеччині президент виконує суто представницькі функції, які можна порівняти зі статусом і функціональними обов'язками, скажімо, англійської королеви чи японського імператора, які є лише символами нації. І ці політичні традиції, закріплені не тільки правовими нормами, а й нормами соціальними та психологічними, потрібно неодмінно врахувати. Нехтування ними може призвести до серйозних конфліктів, що позначаться на ефективності роботи не лише об'єкта управління, а й суспільно-політичної системи загалом.

Узагалі процес ухвалення будь-якого політичного, урядового або іншого рішення передбачає проходження таких етапів:

• збирання, оброблення та інтерпретація інформації;

• виокремлення альтернативних проектів рішень;

• вибір на основі ухвалених процедур остаточного варіанта рішень з наявних альтернатив;

• реалізація на практиці ухваленого рішення;

• контроль за виконанням певного рішення;

• коригування (в разі потреби) цього рішення. Оскільки ми вже розглянули інформаційні аспекти роботи

урядових структур, можемо переходити до вивчення процедур ухвалення рішень. На думку соціопсихологів (А. Джордж), існують три основні моделі прийняття рішень: формальна, змагальна та колегіальна.

Формальна модель {рис. 15, 16) передбачає наявність чітко побудованої ієрархії системи комунікації та процедур проходження інформації, відхід від яких не допускається.

Змагальна модель (рис. 17) сприяє висуванню альтернативних інформаційних потоків і відповідних проектів рішень. Така модель прийняття рішень відкрита для надходження альтернатив не лише загальноприйнятим шляхом знизу-вгору, а й обминаючи окремі ланки бюрократичної ієрархії.

Колегіальна модель (рис. 18) потребує колективної праці в пошуках найоптимальніпіого проекту рішень. Але на відміну від змагальної моделі діяльність центру ухвалення рішень полегшується роботою колегіальних команд, які формуються незалежно від соціального статусу працівників апарату та належності їх до певних організаційних структур. (У змагальній моделі все-таки зберігається певна ієрархія, хоча й санкціонується інколи надходження альтернатив із середньої ланки безпосередньо до центру ухвалення рішень без узгодження з чиновниками вищого рівня.)

Рис. 15. Формальна модель Г. Трумена

Рис. 16. Формальна модель Д. Ейзенхауера

Рис. 17. Змагальна модель Ф. Рузвельта

Кожна з наведених моделей ухвалення рішень мае сильні й слабкі сторони.

Формальна модель завдяки чіткій структурі проходження інформації та проектів рішень забезпечує ретельний аналіз альтернатив і економить час центру ухвалення рішень. Але такий підхід не сприяє відкритому обговоренню проблеми, а в разі кризової ситуації унеможливлює оперативне реагування на зміну ситуації. Крім того, існує реальна загроза викривлення інформації під час проходження інстанціями.