Політологія і політичні вчення доби Відродження та Просвітництва

На його думку, над політичними і громадянськими свободами індивіда нависає загроза не тільки тоді, коли різні види влад узурпує один державний орган або особа, а й коли різні влади очолюють представники одного стану, однієї партії. Жодна з влад не повинна володіти повноваженнями скасовувати рішення перших двох, але кожна може призупинити ухвалу, яка суперечить законові. Іншими словами, гілки влади стосовно одна одної виконують ще й контрольні функції. Монтеск'є блискуче. обґрунтував механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина, що інтегрувалися як з радикальними устремліннями молодої буржуазії, так і з консервативними прагненнями дворянства. Водночас він доводив, що скасування привілеїв панів, духовенства, дворянства, міщан призведе до деспотичної народної держави.

Монтеск'є обґрунтовано вважають засновником теорії правової держави, яку він розглядав з позиції географічної школи. Згідно з нею, найбільший вплив на правову систему конкретної країни («дух її законів») справляє клімат. У південних широтах спекота знесилює людей, робить боязливими, лінивими, схильними до неволі, до невідповідного природним правам і здоровому глузду рабства, до сприйняття деспотичної влади, втрати власної свободи і незалежності. Тому тут необхідні суворі закони, які б змушували людей до продуктивної праці під страхом покарання. Крім того, сприятливе землеробство за теплого й вологого клімату, родючого ґрунту паралізує волю громадян, які занурюються в індивідуальні справи, не прагнуть до більшої свободи. Народи, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані в битвах за життя, у холоді й голоді, тяжкій праці. Вони войовничі, сміливі, роботящі, не схильні до рабства, наполегливо відстоюють свою державну незалежність, особисті права й свободи.Окрім географічного середовища, на «дух законів» впливає густота населення, економічний рівень країни, віросповідання. Скажімо, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство — до монархізму, католицтво — до необмеженої монархії, протестантство — до демократії. Ще відчутніше визначає «дух законів» форма політичного правління в державі («природа уряду»). Монтеск'є при цьому виокремлює три справедливі (правильні) форми держави — демократію, аристократію і монархію та одну несправедливу (неправильну) — деспотію. Прихильно він ставиться до Демократії, якій властиве тяжіння суспільства до чеснот і загального блага. Головним для аристократії мислитель вважає помірність (невибагливість), а монархії — честь. Всім їм притаманні відповідні правові системи: для демократії важливо законодавче закріпити рівність прав дітей при успадкуванні, заборонити накопичення багатств в одних руках; для аристократії — обмежити пишноти, щоб не викликати заздрощів у бідних; для монархії — зберегти власність, підтримати багате дворянство як силу і велич держави. Деспотія ж тримається на страху, свавіллі, закони їй не потрібні, бо деспот руйнує суспільство і спотворює природні права людини. Форма держави визначає не лише «дух законів», а й характер зовнішньої політики:

для республіки — мир і поміркованість,

для монархії — войовничість.

Неабияке значення для держави має розмір її території: малій республіці загрожують завойовники; велика монархія здатна протистояти їм, але схильна до загнивання зсередини, до деспотизму. Тому невеликим державам доцільно об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використати переваги малих і великих країн.

Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причи6ни величі і падіння римлян” (1734), Про дух законів” (1ё748). Монтеск’є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії невеликі, республіки – середнього розміру, імперії величезні.

Ш.Л. Монтеск’є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філософ Ж.Ж. Руссо, погляди якого викладені в працях “Судження про вічний мир”, “Проект конституції для корсіки” (1782 р. публікації), “Про суспільний договір, а принципи політичного права” (1762). Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є республіканська форма правління. Оскільки народ є сувереном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Руссо пропонував розглядати на всенародних плебісцитах.

Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони ніби-то перешкоджають висловленню громадянами “головної загальної волі”.