Історія гідроенегретики
Історія людства нерозривно зв’язана з історією розвитку гідроенергетики.
Перше використання енергії води людиною датується понад 40000 років тому. Створені нашими пращурами примітивні колеса рухалися завдяки течії річки. Їх використовували, передусім, у сільському господарстві: вони перекачували воду для зрощення землі, молотили зерно тощо. І хоча ці пристосування були низько ефективними, використовували лише мізерну частину енергії водного потоку, вони набагато полегшували фізичну працю людей. Історія застосування водяних коліс почалася з 200 року до н.е., вже через 100 років вони поширилися по всій Римській імперії.
Водяні колеса – найдавніший тип гідроенергетичної системи.
Починаючи з ХІХ ст., після відкриття технологій виробництва електроенергії, водяні колеса почали використовувати для роботи генераторів, що виробляють енергію.
У залежності від запровадженої потужності гідроелектростанції (ГЕС) поділяються на великі і малі. До малої гідро електроенергетики належать системи потужністю до 30000 кВт, які, у свою чергу, можна поділити на малі, міні- і мікро-ГЕС.
Згідно х нормативами ООН до малих ГЕС належать станції потужністю від 1000 до 30000 кВт; до міні-ГЕС – від 100 до 1000 кВт, до мікро-ГЕС – до 100 кВт. Малої ГЕС (до 30000 кВт) досить для забезпечення електроенергією невеликого міста, селища, а мікро-ГЕС може забезпечити електроенергією приватний будинок.
Зацікавлення малою гідроенергетикою відновилося в останні десятиліття. Її переваги в порівнянні з іншими традиційними видами енергії полягають у більш економічному й екологічно безпечному способі одержання електрики. Невеликі гідростанції дозволяють зберігати природний ландшафт, навколишнє середовище не тільки на етапі будівництва, але й у процесі експлуатації. Робота малої ГЕС не впливає на якість води, не порушує природній баланс.
На відміну від інших екологічно чистих відновних джерел електроенергії – таких, як Сонце, вітер, - мала гідроенергетика практично не залежить від погодних умов і здатна забезпечити стабільну подачу електроенергії споживачеві. Раніше вважали, що будувати ГЕС у районах з екстремальними кліматичними умовами неможливо: адже узимку всі ріки практично повністю замерзають. Але сучасним малим ГЕС навіть суворі сибірські морози – не перешкода.
Завдяки технічним рішенням, що застосовуються під час будівництва і проектування, станції продовжують функціонувати й узимку при дуже низьких температурах (-30 ... –400С). Ще одна перевага малої енергетики – економічність.
Досвід деяких країн свідчить, що освоєння потенціалу малих річок з використанням малих ГЕС і мікро-ГЕС дозволяє розв’язати проблему покращення енергопостачання численних споживачів. Будівництво малої ГЕС потужністю 1000 кВт коштує від 0,5 до 2,0 млн. доларів. Прибуток від її експлуатації складає 300 тис. доларів на рік, а компенсується капітальні викладення протягом 2-4 років.
Головне джерело енергії для малої гідроенергетики – потенціал малих річок. Незважаючи на те, що в Україні нараховується понад 63 тис. малих річок загальною довжиною 135,8 тис. км, де можна встановити малі чи мікро-ГЕС, розвиток гідроенергетики в країні було припинено.
На початку 20-х років ХІХст. в Україні було 84 ГЕС загальною потужністю 4000 кВт, а наприкінці 1929р. – уже 150 станцій загальною потужністю 8400 кВт. Серед них: Вознесенська (846 кВт), Бузька (576 кВт), Сутиська (1000 кВт) та інші. У 1934р. Була введена в експлуатацію Корсунь-Шевченківська ГЕС (2650 кВт), що за своїми технічними характеристиками була однією з кращих станцій того часу.
У післявоєнній період електрифікація сільського господарства також орієнтувалось на збільшення потужностей й поліпшення техніко-економічних показників малих електростанцій. На початку 50-х років кількість побудованих малих ГЕС становила 956 із загальною потужністю 30000 кВт. однак у зв’язку з розвитком централізованого електропостачання в Українській РСР і тенденцією до концентрації виробництва електроенергії на могутніх тепло і гідро станціях, будівництво малих ГЕС зупинили.
Протягом 1984-1988рр. було перевірено технічний стан устаткування і споруд існуючих малих ГЕС. З’ясувалося, що збереглося 150 малих ГЕС; діючих – 49 ГЕС і недіючих – 101 ГЕС.