ІВАН ПУЛЮЙ – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ-ФІЗИК
Пулюй Іван (1845-1918), визначний фізик і електротехнік, винахідник і громадський діяч. Народився в Галиччині. Закінчив теологічний і філософський факультети Віденського університету. Здобув ступінь доктора філософії у Страсбурзькому університеті. Працював доцентом і професором у вищих навчальних закладах Європи. Його дослідження стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів. Працював над питаннями особливостей катодних променів та променів, які пізніше дістали назву рентгенівських, серед них: точного апарату для визначення механічного еквіваленту тепла ( нагороджений на всесвітній виставці у Парижі, 1878р.), фосфоресцентної лампи (попередниці рентгенівської - 1882р.), електричного телетермометра та запобіжників (1890), спроби карбонізування вуглевих волокон жарових електричних ламп (патент) тощо.
Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою та англійською мовами.
Видатний український фізик і електротехнік Іван Пулюй був дійсним і почесним членом Наукового Товариства імені Т. Шевченка, належав до когорти вчених світової слави, що формували світ двадцятого століття. Саме з приходом у НТШ Івана Пулюя та Івана Горбачевського Товариство з науково-просвітницького перетворилося на наукове й набуло світового визнання як перша дієва Українська академія наук.
Впродовж 1877-1883 рр. працював асистентом фізичної лабораторії та приват-доцентом у Віденському університеті, але з 1882 р. починає займатися проблемами електротехніки. Восени 1884 р. його запрошують на посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі, де він заснував в 1902 р. кафедру електротехніки і керує нею до виходу на пенсію в 1916 р. На 1888/89 навчальний рік Пусюя обрали ректором політехніки. Помер Іван Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі, де його і поховано.
За видатні наукові, технічні, організаційні досягнення І.Пулюй отримав різні нагороди, йому було присвоєно почесне звання радника цісарського двору.
Творча спадщина Пулюя вражає своїм розмаїттям у кожній із зазначених вище основних сфер. Пулюй як фізик – це віртуозний конструктор і експериментатор. Він і блискучий популяризатор, що зумів поєднати у своїх лекціях, статтях і брошурах наукову строгість з прекрасним літературним стилем. Найважливіші досягнення Пулюя в галузі фізики стосуються катодних та Х-променів.
Пулюєві праці торували шлях до епохальних відкриттів кінця ХІХ століття, а саме Х-променів та електронна як складової частинки атомі усіх речовин.
Великі заслуги Пулюя в дослідженні та практичному використанні самих Х-променів, і це дає підстави вважати його співзасновником рентгенології у широкому сенсі цього поняття – як наука про невидимі Х-промені, їхню природу і сфери застосування. Він домігся найвищої на ой час якості Х-променевих фотографій, опублікованих у європейській пресі. А виконана у США одним з Пулюєвих електровакуумних апаратів рентгенограма вперше у світі зафіксувала перелом людської кінцівки.
Іван Пулюй був також одним із піонерів у бурхливому розвитку електротехніки, а отже, і промислової революції на переломі ХІХ і ХХ століть.
Окремо треба сказати про напружену і плідну, упродовж усього життя, діяльність Івана Пулюя, спрямовану на національне відродження України.
Про ту роль, яку відігравало в його житті служіння українській національній ідеї, можна судити з висловлювання самого Пулюя: “Електротехніка, тая найновіша в величава наука, на котрої полі я чимало потрудився, близька і дорога мому серцю, але ще близша і дорожша наша мова, наша література і доля народу нашого”.
Зауважимо, що Іван Пулюй був людиною глибоко вiруючою, хоча ця його риса нiким, по сутi, не була вiдмiчена. Вiн нiколи не був ні атеїстом, ні войовничим матерiалiстом. Пулюй ішов не “тiлько дорогою досьвiду, але й дорогою розумування духа людського до правди”!
Отож Iван Пулюй як генiальний учений і теолог, що знав тонкощi “Святого Письма”, не мiг не зауважити, скiльки разiв там говориться про Україну й українцiв, що ведуть свiй родовiд вiд Ноя у пiсляпотопний перiод. Вiдкриваємо “Святе Письмо” в українському перекладі Пантелеймона Куліша та Івана Пулюя (Книга Буття) i читаємо: “Оце нащадкiв синiв Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопi: Сини Яфетовi: Ґомер, Маґоґ, Мадай, Яван, Тувал, i ... Тирас ...” У бiблiйного Ноя було троє синів, і один із них Яфет. У Яфета також були сини, вiд яких пiшли яфетичнi народи. Усього 14 синiв. Але в “Письмi” не випадково йдеться тільки про сiмох. I серед них головно є тi народи, якi заселяли Пiвнiчне Причорномор’я (Припонтиду) і є родоначальниками народiв Європи.