Філософія Нового часу

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних звязків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

-буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.)

-буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст )

-становище і розвиток капітальних відносин;

-зміни в соціальній структурі суспільства;

-зміни в політичній системі суспільства.

Природно-наукові відкриття:

-механіка небесних і земних тіл;

-астрономія;

-теорія опору матеріалів;

-фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;

-хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

-розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;

-відмова від натурфілософії;

-формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів: