ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ

План

1.Філософія Відродження

2.Ідея гармонії духу і тіла

3.Гуманізм і проблема індивідуальності.

4.Людина як творець самої себе

5.Розвиток науки від геоцентризму до геліоцентризму: М.Копернік, Дж. Бруно.

6.Епоха та ілюзії духовності й державного устрою: Т.Мор, Т.Кампанелла

1. Філософія Відродження

XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності.

Відродження, або Ренесанс, — одна з найбільш зна¬менних епох в історії людської цивілізації. Термін "Кепіззапсе" (Відродження) був уведений Джорджо Базарі (151 1 — 1574) — видатним італійським живописцем, архітек¬тором та істориком мистецтва XVI ст.

Хронологічно європейське Відродження як єдиний куль¬турний рух розгорнулося в межах XIV — початку XVII ст. й охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Далмацію, Угорщину, Польщу, Чехію, північну Хорватію. Але в цих різних країнах воно проходило асинхронно.

Передусім Відродження розпочалося в Італії і в XIV — першій половині XV ст. розвивалося тільки в цій країні, а згасати там почало вже з середини XVI ст. У Німеччині швидке піднесення ренесансного культурного руху при¬падає на кінець XV — першу третину XVI ст., далі так само швидко загальмовується. У Франції Відродження охопило XVI ст., в Англії та Іспанії — кінець XV — початок XVII ст.

Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбуло¬ся подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення лю¬дей до щасливого життя, а також нова система національ¬них літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Характерними ознаками куль¬тури Ренесансу були такі:

1) Світський, нецерковний, характер культури Відро¬дження, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус¬пільного життя загалом.

2) Відродження інтересу до античної культурної спад¬щини, яка була майже повністю забута у середні віки.

3) Створення людської естетично-художньої спрямова¬ності культури на противагу релігійній домінанті у куль¬турі середніх віків.

4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря¬мованість філософських вчень Відродження.

5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень се¬редньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед¬ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало¬ся швидке піднесення економіки і культури міст, з'явили¬ся нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і море¬плавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філо¬софської думки від догматів церкви, з'являються нові знан¬ня і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.