Філософська естетика німецької освіти. М. Лейбніц
В естетичній думці Німеччини ХVІІ ст., зокрема в естетиці німецького Просвітництва, формується власне філософська естетика. У її джерел стоїть творець однієї із самих оригінальних і плідних філософських систем нового часу - Г. Лейбніц.
У історико-естетичній літературі відзначається величезний вплив Лейбніца на естетику німецького Просвітництва, особливо вплив його навчання на види пізнання. І це справедливо. Варто підкреслити, що в цьому навчанні одержало виразне вираження характерне для німецької раціоналістичної філософії й естетики докантовського періоду розуміння символу і символічного.
Лейбніц, як відомо, класифікував пізнання на темне (підсвідоме, неусвідомлене) і ясне. Останнє буває або смутним, або виразним. Смутне - це таке пізнання, за допомогою якого ми, хоча і відрізняємо предмети від інших, але не можемо перелічити окремо його достатні ознаки. Наприклад, ми довідаємося квіти, запахи, смакові якості й інші предмети відчуттів з достатньою ясністю і відрізняємо їхній друг від друга, але ґрунтуючись тільки на простому свідченні почуттів, а не на ознаках, що могли б бути виражені словами. З того прикладу, що приводить Лейбніц, далі випливає, що до смутного він відносить і художнє пізнання. “Подібним чином, - пише він, - ми бачимо, що живописці й інші майстри дуже добре знають, що зроблено правильно і що помилково, але звіту у своєму судженні вони часто не в змозі дати і відповідають на запитання, що в предметі, який не подобається, чогось бракує.”
Смутне пізнання в Лейбніца - це область почуттєвого пізнання, одержуване за допомогою нижчих здібностей і протиставлюване розумові, інтелектуальному пізнанню. Це протиставлення пояснюється частково деякою зневагою до почуттєвого знання. Цю зневагу можна побачити, наприклад, у замітках Лейбніца на книгу Шефтсбери "Характеристики людей, удач, думок і часів", де він, оцінював смак як неясне сприйняття, для якого не можна дати адекватної підстави, уподібнює його інстинктові. У той же час в іншій роботі, говорячи про вплив музики, Лейбніц пише, що самі задоволення почуттів зводяться до задоволень інтелектуальним, але смутно пізнаваним.
Варто також мати на увазі, що, відокремлюючи розум від чуттєвості, раціоналісти ХVІІ в. виходили з логічних міркувань. У цьому зв'язку треба погодитися з критикою К. Брауна на адресу Кроче, що у своїй історичній частині "Естетики" писав про те, що в Лейбніца (як і Баумгартена й у Канта) мистецтво ототожнюється з почуттєвим та імажинативним покривом інтелектуального поняття. “Естетичне сприйняття для Лейбніца, - пише Браун, - не є просто неуспішною спробою концептуалізації. У Х. Карра були всі підстави сказати, що в теорії пізнань Лейбніца ми вперше бачимо вказівку на розходження між естетикою і логікою.” Інтелектуальне, виразне пізнання в Лейбніца у свою чергу має ступеня і підрозділяється на неадекватне й адекватне. Останнє поділяється на символічне й інтуїтивне. Символічне пізнання має справу із символізуючими ідеями, тобто мова йде про дискурсивне мислення, що оперує символами. Вищий вид пізнання - інтуїтивне, причому в раціоналіста Лейбніца інтуїція хоча і відокремлюється від символічного, дискурсивного мислення і являє собою безпосереднє пізнання, проте , воно належить до роду інтелектуального, логічного пізнання, - це інтелектуальне споглядання.
Отже, у філософській системі Лейбніца, по-перше, символічне протиставляється інтуїтивному і, по-друге, мистецтво виявляється поза сферою як символічного, так і інтуїтивного (у розумінні раціональної інтуїції).
Незважаючи на те, що мистецтво не включається Лейбніцем в область оперування символами, варто коротко зупинитися на його розумінні символу і зв'язаного з цим розумінням концепції мови, тому що вони вплинули на наступне рішення семантичних проблем взагалі і стосовно до мистецтва зокрема.
Символ розуміється Лейбніцем як тотожне довільному знаку. Після Гоббса і Локка Лейбніц був безумовно тим мислителем, що вніс значний вклад у дослідження знаків і мови науки. Його робота "Ars Сharacterіstіca" спеціально присвячена цьому питанню.
Лейбніц прагнув до того, щоб у мові науки кожному поняттю відповідав простий почуттєвий знак. Він хотів здійснити повну формалізацію мови і мислення. Важливо відзначити, що подібні наміри він не тільки мав у відношенні знаків раціонального мислення, але і стосовно формам вираження. Форми вираження в мистецтві в цьому відношенні не складали для Лейбніца виключення. І хоча в 30-і роки ХХ в. Геделем була строго обґрунтована принципова нездійсненність намірів Лейбніца, це не знецінює методів, запропонованих їм у застосуванні до приватних задач, зокрема в області формалізації мови досліджень про мистецтво.Відзначене вище прагнення Лейбніца було зв'язано з його спробами уникнути зловживань мовою. Ця проблема спеціально обговорюється Лейбніцем у його "Нових досвідах про людський розум", полемічно спрямованих проти "Досвіду про людський розум" Д. Локка. Зокрема , Лейбніц послідовно приводить основні витримки з ІІІ глави книги Локка, присвяченої мові, і дає свої коментарі: погоджується, полемізує, спростовує, доповнює.