Конт
2. Розвиток людства. Конт вважав, що позитивістське розуміння світу є найбільш досконалим людським твором, і що людство могло до нього прийти тільки на найвищому щаблі свого розвитку.
Таким є фундаментальний закон розумового розвитку людства, який говорить, що воло проходить через три фази, з яких перша теологічна, друга — метафізична а лише третя й остання позитивна. У першій людство тлума¬чило явища посилаючись на духів, у другій — па абстрактні поняття. У першій воно керувалось почуттями, в другій — інтелектом. Інтелект, як і почуття, витворює фікції: фікції, витворені почуттями, становлять мітологію, а витворені інтелектом - метафізику. Мітологія та метафізика по черзі оволо¬дівали людством, і тільки після визволення від них воно могло увійти в наступну фазу свого розвитку. За Контом, це стало можливим завдяки пози¬тивній філософії, нарешті вільній від мітології та метафізики. Ця філософія тільки стверджує факти, не пояснюючи їх ні за допомогою духів, ні через абстракції. Згідно з Контом, вона є найвищою й остаточною фазою розвитку. Отже, цей позитивіст мислив подібно до метафізика Гегеля, який точнісінько так само у власній доктрині вбачав останній, найвищий щабель розвитку людської думки.
Хоча Конт і наголошував на тому, що людство проходить через три фази, але по суті друга фаза для нього мало відрізнялася від першої і разом з нею протиставлялась позитивній фазі: обидві були фазами ілюзій, на противагу до фази позитивного пізнання. "Середня фаза, — писав він, — значно більше наближається до попередньої, ніж до наступної"; "метафізика є, по суп справи, певного роду теологією". Мав до неї навіть ще менше симпатії, ніж до теології: та, мовляв, може бути послідовною вірою, ця ж є завжди непослідовною філософією.
3. Встановлювання і передбачування фактів. Розуму доступними є тільки факти. Наука керується правилом: не висловлювати ніяких тверджень окрім тих, що засновані на тому чи іншому факті. Вістря позитивної філософії було повернуте проти всіляких спроб вийти за межі фактів, особливо проти вишукування для них причин, що лежать поза фактами.
Однак завдання науки не обмежуються реєстрацією фактів. Факти є лише матеріалом для подальших пошуків. Справжнім же завданням науки є опрацювання цього матеріалу та встановлення сталих зв'язків між фактами, інакше кажучи, встановлення законів. Це посильне завдання повинно зайняти в науці місце тих непосильних завдань, що їх вона собі досі ставила, а особливо — місце пошуку причин. Завжди слід, пам'ятати, що закони є тільки сталими зв'язками — це зв'язки або подібності, або послідовності.
На підставі знання законів, які керують фактами, наука може передбачати подальші факти. Savoir pour prevoir, здобувати знання, щоб передбачати — такою була формула Конта. Причому передбачування він розумів широко: Я№ визначення не тільки невідомих майбутніх фактів, але також теперішніх і навіть минулих фактів.У такому випадку справжня наука будується на досвідах, однак не складається лише із самих досвідів. Навпаки, наука прагне до того, щоб вони стали зайвими, випереджує їх та замінює передбаченнями. Через це Конт був противником емпіризму, якщо під "емпіризмом" розуміти обмежування науки самим лише збором досвідів. Говорив, що "чистий емпіризм є не плідним". Твердив навіть, що справжня позитивна філософія є по суті однаково далекою від емпіризму, як і від містицизму, її шлях має пролягати посередині між цими двома — однаково згубними, як вважав, — бездоріжжями. При дослідженні фактів учений не може поводитися зовсім пасивно, вже хоча б тому, що існує нескінченна різнорідність фактів і для орієнтування в цій різнорідності потрібні керівні гіпотези. У несподіваній, як для послідовника Бекона і Юма, тезі Конт твердих, що шлях досвіду вказує думка і що кінцевою метою науки є зробити досить зайвим, замінити його міркуванням.
Як можливі узагальнення фактів та їх передбачення — цього Конт не досліджував. Він узагалі не ставив епістемологічиих проблем, і це обмеження було характерним для нього та для інших позитивістів. Вони не хотіли бути теоретиками пізнання, а тільки методологами. Вважали, що якщо знаємо об'єктивні факти, то постановка основної проблеми теорії пізнання — як узагалі можливе пізнання об'єктивних фактів — стає зайвою. Тому свої завдан¬ня вбачали не в пошуку основ науки, а (подібно до того, як це раніше робили споріднені мислителі, Бекон і д'Аламбер) у класифікуванні її результатів.
5. Завдання філософії. У класифікації наук Конт, хоч і був філософом, філософії не враховував. Вважав, що всі явища, які підлягають дослідженню, вже поділені між іншими науками і для філософії нічого не залишається. Був переконаний, що поза явищами нема іншої дійсності і метафізика не має чим займатися. Причини та цілі явищ досліджувати неможливо, а тим більше першопричину та кінцеву мету. Безпідставними здавалися йому суперечки метафізиків, особливо матеріалістів зі спіритуалістами. В його доволі спрощеному розумінні метафізика полягала просто у помилковому "виготовленні" буттів з абстракцій; зокрема, він вважав, що платонівська теорія ідей виросла цілковито і виключно з цієї помилки.