Епоха Просвітництва
Наступним значним кроком у розвитку світової політичної думки став новий час, ранній етап якого пов’язують із встановленням капіталістичних суспільних відносин та епохою Просвітництва (XVII-XVIII), які народила цілу плеяду блискучих мислителів в країнах Європи, Америки і Азії, таких як Гоббс і Локк (Англія), Джеферсон (США), Монтеск’є, Вольтер і Руссо (Франція), Конт і Гегель (Німеччина) та ін.
Отже, подальший розвиток наукового трактування політики пов’язаний з ім’ям англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), який у праці „Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та світської” (1651 р.) обґрунтував наявність зв’язку між приватною власністю і створенням держави. Держава, що її Гоббс уподібнював до міфічного біблійного чудовиська Левіафана, є наслідком домовленості між людьми, що поклала край природному станові й небезпеці виникнення "війни всіх проти всіх". Він був одним із .перших мислителів, які досліджували державу раціональним методом, вільним від будь-яких теологічних прикрас. Т.Гоббс пов'язав посилення всевладдя держави з пануванням у суспільстві непримиренних індивідуальних інтересів.
На відміну від Гоббса, Джон Локк (1632-1704 рр.) у праці "Два
трактати про управління державою" зробив спробу політологічного розгляду англійської революції XVII ст. дав обґрунтування встановлення
/обмеженої монархії. Його ще називають засновником лібералізму. Він вперше, чітко розрізняв такі поняття як „особа”, „суспільство”, „держава”, причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права "на життя, свободу і власність". Приватна власність - не абсолютна цінність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння власністю впливає на формування індивідуальності.
Важливим у політичній доктрині Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із "природного стану речей", її підґрунтям; чесна конкуренція на основі взаємо визнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівноваженням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. На думку Локка, держава мусить гарантувати три природжена права людини - на життя, свободу та власність. Праця є визначальною формою людської життєдіяльності.
Великий внесок у розробку політичної думки зробили представники французької школи Шарль Монтеск'є (1689-1753-рр.) і Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). У праці "Про дух законів", розглядаючи закони юридичні й політичні системи різних країн, Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу, їхня причина - з навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв'язку з іншими законами. "Закони в найширшому розумінні є необхідними зв'язками, що випливають із природи речей". Монтеск'є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої її законодавство.
Досягненням Монтеск'є є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм, він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому
І верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.
і Ж.-Ж. Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природному
! стані, й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної
| нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівності. Такий перехід стимулював швидкий, але дуже суперечливий прогрес. Мислитель затаврував полярну відмінність між багатими, котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат істори¬чною розвитку - переходу від дикості до цивілізації. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв'язку з розвитком майнової нерівності.
Головне завдання законодавства Руссо вбачав у тому, щоб забезпе¬чити щастя й добробут усіх громадян, їхню свободу та рівність.
В Німеччині найавторитетнішими представниками ліберального напряму, які особливо вплинули на розвиток соціально-політичної дум¬ки XIX ст., були професор філософії Кенігсберзького університету Іммануіл Кант (1724-1804 рр.), видатний філософ і громадський діяч Йоган Готліб Фіхте (1762-1814 рр.), геніальний мислитель Георг Вільгельм Фрідріх Регель (1770- 1830 рр.). Зокрема Канту належить першість у ; системному обґрунтуванні лібералізму як нової течії соціально-політичної думки. Лібералізм відобразив ідейні позиції заможної части¬ни третього стану, яка вимагала економічної й політичної свободи для своєї життєдіяльності. На думку Канта, лібералізм - єдина розумна пла¬тформа суспільного устрою, яку .він обґрунтував у таких працях, як "Ідеї загальної історії", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право" та ін.І Кант вперше обґрунтував поняття "правова держава". Щодо форм державного управління, то він був прихильником республіканського ладу, за якого можливий поділ властей: