ФІОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ НАУКИ

Аналіз інституціоналізованої науки як форми організації суспільних відносин у науковій діяльності дає змогу виділити такі її основні сторони. Наука як соціальний інститут являє собою організацію людей, що займаються науковою діяльністю. Внутрішньонаукові стосунки набувають характеру зв'язку між суб'єктами наукової діяльності а також щодо матеріальних засобів її здійснення.

Тому наука як соціальний інститут є організацією не тільки людей, що займаються науковою діяльністю, а й організацією її матеріально-технічної бази. Люди, професійно зайняті науковою діяльністю, і матеріальні засоби здійснення цієї діяльності є тими елементами, які необхідно організовувати в соціальний інститут.

Отже, наука як соціальний інститут являє собою об'єднання професійно зайнятих науковою діяльністю людей і матеріальних засобів її здійснення у вигляді системи організацій і установ для виконання функцій свідомого і цілеспрямованого керування науковою діяльністю.Іноді, визначаючи науку, намагаються визначити її сутність з допомогою кількісного переліку всіх її сторін і проявів. Так, у "Філософському словнику" наука визначається як сфера дослідницької діяльності, спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення, яка включає в себе всі умови і моменти цього виробництва, з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з розподілом і кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне і лабораторне обладнання; методи науково-дослідної роботи; понятійний і категоріальний апарат; систему наукової інформації, а також усю суму наявних знань, що виступають як передумови або засоби чи результати наукового виробництва. Ці результати можуть також виступати як одна з форм суспільної свідомості.

Безперечно, наука — надзвичайно складний і багатоаспектний соціальний феномен. Вона одночасно є системою об'єктивних знань і певним видом діяльності людей, засобом пізнання світу, найважливішим фактором розвитку виробництва і знаряддям перетворення світу.

Оскільки наукове визначення є стислим вираженням сутності предмета, до нього мають увійти не всі властивості, сторони і зв'язки науки, а тільки найбільш суттєві. Разом з тим, визначаючи поняття "наука", слід завжди мати на увазі її багаторівневу сутність, враховувати зміни обсягу і змісту цього поняття в процесі суспільного розвитку. Кожне наукове поняття виникає в певних історичних умовах. Але в зв'язку з тим, що процес пізнання безперервний, відбувається і безперервна зміна змісту понять, які поглиблюються, розширюються, збагачуються, уточнюються, стають більш конкретними. При цьому слід пам'ятати про умовне і відносне значення всіх визначень взагалі, які ніколи не можуть охопити всебічні зв'язки і явища в їх повному розвитку.

Системний підхід до вивчення науки дає можливість виявити її внутрішню природу як певну цілісну систему, що являє собою органічну єдність взаємопов'язаних сторін: наукового знання і наукової діяльності. Будучи такою системою, наука виконує роль соціального інституту.

Для того, щоб здійснити синтез згаданих проявів науки, необхідно зафіксувати їхню внутрішню єдність. Тому наукове знання і наукову діяльність треба розуміти як діалектичні протилежності, тобто як щось єдине і в той же час відмінне в собі. Очевидно, ця проблема може бути правильно вирішена, якщо їх уявити як систему соціальної діяльності, субстанцією якої є наукове знання.

Іншими словами, система наукової діяльності являє собою процес циклічного руху наукового знання. Наукове знання в цій системі переходить із стану спокою в стан розвитку, тобто із стану опредмеченої наукової діяльності в стан живої наукової діяльності, і навпаки.

Уявлення про науку як цілісну соціальну систему необхідно насамперед для того, щоб розкрити внутрішній механізм її саморозвитку. Такий підхід до науки дає можливість виробити системне уявлення про її внутрішню структуру.

Наука, таким чином, виступає як соціальний організм, який охоплює діяльність людей, спрямовану на отримання наукового знання, засоби цієї діяльності і безпосередній продукт — наукове знання. Ядром такого організму є наукова діяльність, без якої немає інших компонентів науки. Цілісність же його базується на тому, що наука завжди виходить не лише із пізнання дійсності, а й з наявного наукового знання; наукове знання в свою чергу активно впливає на неї і органічно вплітається в її тканину, тобто є продуктом попередньої і засобом наступної наукової діяльності. Розгляд науки як єдності опредметненої діяльності (знання) і живої діяльності (отримане знання) долає традиційну обмеженість логіко-гносеологічного і філософсько-соціологічного підходів до неї.

Розглянуті складові елементи системи "наука", нерозривно пов'язані між собою, зумовлюють здатність науки виконувати певні соціальні функції, що відіграють важливу роль у розвитку суспільства. Реалізуючи свої соціальні функції, наука включається в процес розвитку як його інтегруючий фактор, а цілі суспільства стають органічними стимулами розвитку науки. Соціальні функції науки носять об'єктивний характер і визначаються суспільними потребами.