Закон заперечення заперечення

Закон заперечення заперечення відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді.

Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку другого. "В діалектиці, — писав Енгельс, — заперечувати — не значить просто сказати "ні", або оголосити річ неіснуючою, або "знищити її будь-яким способом". Спосіб діалектичного заперечення має бути таким, щоб давав змогу далі розвиватися, щоб була спадкоємність старого з новим. Чим визначається цей спосіб заперечення? Насамперед, природою процесу. Бо необхідно не лише щось піддати запереченню, а й знову зняти це заперечення, тобто перше заперечення має бути таким, щоб друге заперечення залишалось або стало можливим. Якщо розмолоти ячмінне зерно, то це означає, що здійснено перше заперечення, але при цьому стало неможливим друге. Тому для кожної речі, кожного предмета, як і для будь-яких понять та уявлень, є свій особливий вид заперечення, при якому може відбуватися розвиток. Такий тип заперечення у філософії називають діалектичним. Яскравим прикладом такого заперечення, такого зв'язку старого і нового є вся історія суспільного розвитку. Розвиток суспільства — це підтвердження спадкоємності, поступальності між тим, що було, і тим, що є та що буде.

У природі прикладом такого діалектичного заперечення може бути основний біогенетичний закон всього живого. Цей закон формулюється так: онтогенез (індивідуальний розвиток виду) повторює філогенез (розвиток роду). Живий організм, набуваючи нових властивостей рис під впливом зовнішнього середовища, передає їх у спадок своїм нащадкам, які не є копією предків, але й не є чимось зовсім відмінним від них, вони повторюють їх на вищому ступені розвитку, вищій основі, набуваючи нових рис, передаючи їх у генотип свого роду. Якби те, що було і що пройдено, зовсім втрачалося і не зберігалося в тому, що є сьогодні, то будь-який розвиток був би неможливим.

Діалектичне заперечення здійснюється в різних сферах дійсності і по-різному. Це залежить від природи самого явища і умов його (явища) розвитку. Одна справа заперечення в неживій природі, інша — в живій, ще інша — в мисленні, в суспільному розвитку. В неживій та живій природі процес заперечення здійснюється стихійно, як самозаперечення; у суспільстві, в мисленні — в процесі свідомої діяльності людей. Люди самі визначають, що затримувати при запереченні, а що відкидати, які елементи старого знищити повністю, а які залишити для подальшого розвитку. Отже, форми діалектичного заперечення мають свою специфіку.

Формами діалектичного заперечення є: зближення, злиття, обмеження, скасування, удосконалення, конвергенція, критика, самокритика, реформа, соціальна революція тощо. Розглянемо більш конкретно деякі форми діалектичного заперечення.

Соціальні перетворення відбуваються в усій соціально-економічній та політичній структурі суспільства. Об'єктивною основою соціальних перетворень служать суперечливі процеси розвитку суспільства, необхідність його перетворення. Тому соціальні перетворення одночасно виступають як метод докорінного розв'язання назрілих соціальних суперечностей і як форма діалектичного заперечення старого, віджилого. Будь-яка форма діалектичного заперечення, оскільки в його основі лежать суперечності, є також способом (методом) розв'язання соціальних суперечностей.

Якщо соціальні перетворення порушують саму основу суспільного ладу, то будуть домінуючою формою заперечення, знищення, скасування старого: старих суспільних відносин, норм, законів тощо. Однак цей процес не є повним відкиданням всього того, що є. Залишається те, що необхідне для розвитку нових суспільних відносин:

залишаються продуктивні сили, матеріальна і духовна культура, банки, пошта, телеграф, залізниця і т.д.

Реформа як форма діалектичного заперечення є зміною, перебудовою, котра не порушує основ існуючого і, як правило, здійснює такі перетворення за допомогою законодавчих актів. Ці акти здійснюються в рамках даного суспільства "зверху" з метою збереження того, що є (старого) шляхом його удосконалення, пристосування до нових суспільних умов, через часткове розв'язання соціальних суперечностей. Тому домінуючими формами такого заперечення є зближення, злиття, обмеження, критика, удосконалення того, що є.Критика як форма заперечення того, що існує і що гальмує розвиток, є специфічною формою утвердження того, що має бути. Вона відіграє важливу роль у розкритті помилок і недоліків, що виникають як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин, та в їх подоланні. Звичайно, об'єктивною основою конструктивної критики є суперечливий характер розвитку суспільства, відмінність суспільних інтересів соціальних груп, партій, рухів, різних громадських об'єднань і т.д.