ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СУСПІЛЬСТВА ЯК СИСТЕМИ, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ
Джерело розвитку способу виробництва є суперечність між продуктивними силами, що постійно розвиваються, і виробничими відносинами, які мають стабільний характер. Зміни в продуктивних силах зумовлюють потребу змін у виробничих відносинах. Саме цей закон - закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил - К.Маркс вважав основним загальносоціологічним законом, що лежить в основі соціально-політичних революцій і історичного розвитку.Соціально-політична сфера життєдіяльності - це сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціальних груп) і соціальних інститутів - форм організації і регулювання стосунків в суспільстві. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони "обслуговують" всі сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути - це і певні установи, і сукупність норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата), політичні, або інститути влади (держава, армія, суд, партії, профспілки тощо), інститут права, освіти, сім'ї, церкви, інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль тощо).
Духовно-культурна сфера є процесом духовного виробництва, процесом формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва, моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей, ідеалів, а також таких явищ культури, як виховання, освіта. В марксистській філософії духовно культурна сфера традиційно розглядалася як похідна від матеріально-економічної сфери, як така, що виконує роль несамостійного елементу "другого порядку". З цього приводу потрібне зазначити, що духовне начало є основою самоорганізації і самозбереження суспільства. Кожне суспільство в своєму розвитку грунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, Форми менталітету, свідомості підпадають під загрозу ерозії, то змінюються і суспільні відносини, трансформується сама цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.
Суспільна свідомість, духовна сфера суспільства існує у формі певного спільного сукупного результату людської діяльності. Досвід міжлюдського спілкування, взаємин з природою, раціональних та почуттєвих способів освоєння світу відображається у суспільних формах свідомості, набуває об'єктивного, надіндивідуального характеру і може передаватися іншим людям, транслюватися від одного покоління до іншого. Саму людську історію, за думкою С.Франка, можна представити як втілення, розгортання в часі і у зовнішньому середовищі духовного життя людства.
3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв’язок.
У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво відрізняються одне від одного за багатьма параметрами. Так само і в історії людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. Що ж саме лежить в основі суспільного розвитку і за якими критеріями можна визначити історичні типи, а також різноманітні форми сучасного суспільства?
В соціальній філософії по-різному вирішувались питання про основні чинники суспільно-історичного процесу. Як правило, пошук йшов в напрямку визначення певної єдиної детермінанти, або "мотора" історії, чи то буде техніка, чи економіка, чи свідомість, пізнання. В натуралістичних концепціях розвиток суспільства пояснювався біологічними законами, природними факторами, зокрема географічними чинниками, змінами народонаселення тощо. Інші концепції апелювали до людського розуму. Ідея про вирішальне значення людської свідомості є чи не найпоширенішою в соціальній філософії. Така ідея заснована на тому, що в суспільстві діють люди, наділені свідомістю і волею. Звідси - особлива увага до ролі пізнання і науки в історії, до ролі творчої діяльності особистості. Історичний розвиток пояснюється зростанням людської свободи, вдосконаленням моральних норм, поширенням нових культурних цінностей тощо. Сучасні західні філософи-технократи пояснюють соціальний розвиток прогресом техніки і технології. Марксистська соціологічна теорія спирається на той безперечний факт, що саме виробництво матеріальних благ забезпечує безпосереднє існування людини. Тому визначальна роль в історичній еволюції суспільства відводиться тут матеріальному виробництву, економічному фактору: рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, рівню продуктивності праці.
Всі названі фактори є суттєвими і необхідними в соціальному розвитку, всі вони обумовлюють певним чином плин історичних подій. В еволюції суспільства важливі всі форми життєдіяльності - матеріально-економічна, політична, релігійна, моральна та інші - в їх історичній єдності і взаємозв'язку. Не заперечуючи величезний детермінуючий вплив техніко-економічних факторів, потрібно все ж зазначити, що не можна вказати єдиний визначальний чинник для всієї людської історії. На різних етапах соціального розвитку головним може стати будь-який з названих чинників.Отже, історія обумовлена сукупністю різних факторів, одні з яких в конкретних ситуаціях виявляються сильнішими за інші і постають в якості основних детермінант. Яким же чином це відображається на типології суспільства, на класифікації історичних типів і сучасних моделей суспільства?