Людина в соціокультурному середовищі

ПЛАН

1. Проблема дослідження людини в філософії

2. Соціально діяльна суть людини

3. Людина і суспільство

4. Людинотворча суть культури

Література

1. Проблема дослідження людини в філософії

Кінчається XX ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер ци¬вілізований поворот, трансформація індус¬тріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвит¬ку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча деколонізація, тен¬денція переходу до соціальне орієнтованого, демократичного і право¬вого суспільства, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини ось важлива особливість і характерна риса сучас¬ності. Відбуваються наполегливі спроби створити так звану розумію¬чу соціологію, психологію особи та ін. Адже сучасна наука формує так звану картину Всесвіту, філософія ж є теоретичне відображення світогляду, де картина Всесвіту є лише миттю, для неї характерний об'єктивний підхід, є холодною відомістю даних про Всесвіт, взятому самого по собі, без людини. В картині Всесвіту відсутня свобода, спон¬танність, творчість. Філософія ж стержень світогляду, відображає відносини і ставлення людини до Всесвіту. Це не просто знання, а знан¬ня, що мають цінності, це знання, що допомагають досліджувати Всесвіт і сенс буття людини. Людина ж для науки, філософії не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний до зміни Всесвіту і самого себе.

Здавалось би, що людина не становить якусь таємницю. Кожний упевнено виділяє людину з навколишнього світу, її відмінність від всіх інших істот вважається очевидною. Та філософія виправдана тим, що виходить за межі очевидності, говорив іспанський філософ Хосе ОртегаіГассет. Виходить філософія за такі межі і в дослід¬женні людини. Та в таких міркуваннях Хосе ОртегаіГассет не один. Ще Іммануїл Кант прийшов до висновку, що в філософії існує три питання, на які філософія покликана відповісти: що я можу знати? На що я можу сподіватися? Що я маю робити? І все це покриваєть¬ся, як писав Іммануїл Кант незадовго до смерті в «Логіці», одним питанням: що таке людина? Отже, загадка людини дійсно існує.

В одній із книжок «Люди або тварини» розповідається, що експе¬диція європейців, яка відправилась в Анди в недоступний район, ви¬являє якесь дике плем'я або стадо чи то людей, чи то тварин. Волею випадку одного з них убито. Виникає питання: кого вбили? Якщо людину, то має бути кримінальна відповідальність за вбивство. Якщо ж вбито тварину, то такої відповідальності немає. Та як же визначити належність представників племені: люди чи тварини? Зробити це зда¬ється неважко, треба визначити критерії, що відрізняють людину від тварини. Починається обговорення. Називаються різні критерії: мо¬ральність, релігійність, мова, свідомість та ін. Та поряд з моральними людьми є і неморальні, але не перестають бути людьми. До того ж моральність не містить в собі самій основи для відмінності Добра і Зла. Те ж можна сказати про релігію. Є і люди, які не вірять в Бога. Мова теж не може стати критерієм. І в тварин є багато спритності та кмітливості, що не зводяться до безумовних і навіть умовних рефлек¬сів, але свідчать про розвинутість психіки. Тут важко виділити крите¬рії, що відрізняють людей від тварин. Ще Рене Декарт висував питан¬ня: як же можу бути упевнений, що фігури в капелюхах і плащах, які бачу із вікна, насправді не автомати, що приводяться в дію з допомо¬гою пруж'ин і передаточних механізмів, а дійсно люди? Отже, важко знайти критерії, що з певністю виділяють людину з навколишнього світу. Доводиться вдаватися до концепції вроджених ідей. Рене Декарт підкреслював: мій розум з незаперечністю містить в собі ідею людини. Цю ідею вклав Бог. Але Бог не може ввести в обман. Тому, з Божою допомогою я правильно відрізняю людей від нелюдей. Та ідея людини може взята обманщиком, а саме Сатаною, що Рене Декарт і засуджує. В філософії поняття таємниця людини вживається в різних позиціях і розуміннях. Так, людина є таємниця в тому розу¬мінні, що до неї не можна повністю застосувати народжені в надрах раціоналізму формули «зрозуміти предмет отже побудувати його» (Спіноза), «зрозуміти отже відобразити в поняттях» (Гегель) та ін. Філософ Михайло Бахтін говорив: «Людина не може бути поняттям». Тому це сфера відкрить, пізнання, повідомлень тощо. Тут важлива і таємниця. І не можна переносити на них поняття вічного пізнання.В XX ст. сформувалось стійке розуміння то¬го образу людини, який склався в античності. Проблема людини, ЇЇ життя, смерті, призначення та цінності, природи та сенсу існування і перспектив розвитку здавна предмет зацікавленості людей, їх життєвих турбот та філософських роздумів. Ці питання завжди вічні і завжди вічно нові, кожного разу постають перед людиною, яка живе у кон¬кретних історичних умовах, вирішує питання свого часу, інакше мис¬лить, відчуває та розуміє світ. Питання виникають та одержують перші відповіді ще в міфологічних та релігійних вченнях стародав¬ніх народів, у їх легендах та священних писаннях і тільки пізніше стають предметом філософського осмислення. В історії розвитку ан¬тропологічної думки утворилися дві загальні тенденції осягнення людини натуралістична, що виходить з невідривного взаємозв'яз¬ку людини та природи, і ідеалістична, що акцентує увагу на духов¬ному вимірі людини, у крайній формі протиставляє тілесне та ду¬ховне у неї. Ці тенденції взаємодоповнюють одна одну та складаються уже у стародавній філософії.