ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ (18-19 СТ.)
Видатний церковний, політичний, культурно-світній діяч Петро Могила (1596-1647) народився в сім’ї молдаванського господаря Симона. Після загибелі батька сім’я Могили змушена була залишити Молдавію. Навчався П.Могила у Львівській братській школі. Вищу освіту здобув у західноєвропейських університетах, служив офіцером у польському війську, а 1625 р. залишає світське життя і постригається в ченці. 1627 року П.Могила переїздить в Україну і в цьому ж році обтирається архімадритом Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. – митрополитом Київським.
Найбільшим своїм здобутком Могила вважав створення Київської колегії (Академії). Піклуючись про майбутнє Академії, він все своє майно, всі цінності заповів їй. Останніми словам П.Могили були: “Бережіть Академію”. Його культурно-освітня діяльність не обмежувалась тільки Академією. За його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі, Яссах.
2.Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ Г.С.Сковорода, якого дослідники назвали хто українським Сократом, хто Піфагором, інші – Лейбніцом.Григорій Савович Сковорода (1722-1794) народився в с. Чернухи на Полтавщині у сім’ї вихідців з незаможного козацького роду. 1733 р. був прийнятий до Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами до 1735 року. Після цього Сковорода стає домашнім вчителем, а згодом, десь приблизно з 1766 р. він вирішує суттєво змінити свій спосіб життя і шлях пошуків істини, а саме обирає життя мандрівного філософа-провідника.
Мандрівний період видався для Сковороди найплодотворнішим.
Майже всі свої кращі літературні та філософські праці створив він у цей час. Писав їх старою українською мовою у формі діалогів і не призначав до друку, а дарував своїм друзям і знайомим.
Творчість Сковороди сприймається нелегко. Мова його не звичайна, це – мова символів. Саме через світ символів він прагне осмислення реальних життєвих проблем, розкриття гармонізації відносин людини, світу і Бога. Біблія, міфологія, фольклор є основною опорою його пошуків. Іншими словами, філософія Сковороди набуває вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування.
Одним із центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш важливим, глибоким у людини є її емоційно-вольове начало – “серце”. Із серця випливає все: і думка, і устремління, і почуття. Вся моральність людини повинна теж бути звернена на “серце”. Звідси і вимога: “пізнай себе”. “поглянь у себе”.
Саме одним із перших основоположних принципів його філософствування є концепція “двох натур”. Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовнші6ню, видиму, і внутрішню, невидиму. Концепцію двонатурності світу Сковорода повторює неодноразово. Так, у тракті “Вступні двері до християнської доброправності” він пише: “Весь світ складається з з двох натур: одна видима, друга – невидима.
Видима натура зветься твар, а невидима – Бог”. Тут же Сковорода продовжує думку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкреслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношенню до видимої (матеріальної) натури. Бог – у всьому матеріальному, у наші площі, у кожному із нас, він вічний. “Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує, скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але прозирливого й утримуючого його розуму не видно”.
Стверджуючи первинність внутрішнього, невидимого, божественного, духовного світу, Сковорода водночас наголошував на безконечності, вічності зовнішнього, видимого, матеріального світу – все “то переходить, то народжується, то зникає...”, однієї речі загибель народжує твар іншу”. Але у Сковороди не тільки антитетичний підхід до аналізу матерії, видимого світу, і для другої, невидимої натури – Бога властива антитетичність. З одного боку, Бог тотожній природі, усьому буттю: “...в дереві є правдивим деревом, у траві – травою, у музиці – музикою, в будинку – будинком, в тілі нашім земнім новим є тілом і осередком, або головою його. Він усякий є в усьому”.
З другого боку – світ безмежно далекий від Бога, який є “джерело”, “сонце” світу.
Поряд з теорією “двох натур” Сковорода розробляє теорію “трьох світів”. Разом вони і повинні були дати відповідь на питання: “світ – що ти є?” Згідно з цією теорією Сковорода ділив усю дійсність, що оточує на три гармонійно взаємопов’язані світи: макрокосм, мікрокосм і символічний світ, або Біблія, кожен з яких складається з обох натур, як видимої, так і невидимої. В найбільш закінченому вигляді концепція “трьох світів” викладена в діалозі “Потоп зміїний”.