Світогляд Карла Ясперса та його філософські підходи у дослідженні світу

Видатний німецький філософ-екзістенціаліст, Карл Ясперс (1883-1969) у своїй праці “Витоки історії та її мета” запропонував своєрідну концепцію історичного розвитку людства.

Historia est magistra vitae. Цей відомий вислів чудово розкриває мету написання Карлом Ясперсом його фундаментального дослідження. Твір присвячений висвітленню цілісної концепції світової історії, запропонованої самим філософом, але ж, як пише він “лише історія людства може дати масштаб для осмислення сучасності”. Саме тому, після короткого, але грунтовного огляду загальних історичних процесів Ясперс звертається до аналізу сучасної ситуації, а також робить спробу звернутися до майбутнього людства. Підсумовує твір розділ , що розкриває питання цілей і призначення історії, її значення та властивостей.

Частина перша “Світова історія”

Тут Ясперс викладає свої погляди на загальні закономірності, що характеризували розвиток людства протягом тих 5 тисяч років, що охоплюються поняттям історія (тобто щодо яких ми маємо письмові свідчення).

Цей часовий проміжок, на думку філософа - лише коротка мить між невідомими витоками і так само невідомим минулим. Тим не менш, його можна структуризувати, виділити в ньому певні етапи, а також тенденції розвитку, на основі яких можна буде виробити гіпотези щодо майбутнього людської цивілізації.

Ясперс виділяє чотири найважливіші етапи, на кожному з яких людина починала рух уперед від нової основи. Насамперед, це доісторія, або “прометеївська доба” - період, коли людина стає людиною; наступною сходинкою є епоха великих культур давнини, епоха, коли власне і розпочинається історія; найважливіше значення має третій етап - так званий осьовий час, роль якого - у формуванні людини сучасного типу, “одухотвореної людини”; нарешті, останній етап, який триває і досі, розпочався близько 1500р. - це науково-технічна епоха, особливість якої ще й в тому, що саме звідси розпочинається власне світова історія, історія людства в цілому, а не окремих держав.

З іншого боку, в історії людства виділяються два “дихання”. Перше розпочинається з появою Homo Sapiens і триває до завершення осьового часу, а друге дихання людства пов’язане з науково-технічною епохою (яка, за концепцією Ясперса, є віддаленою аналогією “прометеївської епохи”, епохою відкриття нових можливостей), і, напевне, попереду нас очікує другий осьовий час і нові зміни у сутності людини, перехід її на якісно новий рівень.

Отже, розглянемо 4 основні етапи історії послідовно.

1 . Доісторія

Концепція Ясперса : людство має єдині витоки і мету, що нам невідомі і до осмислення яких ми прагнемо. Однак, довести науково це положення неможливо, так само як неможливо довести зворотнє. Припущення цієї єдності Ясперс називає постулатом віри. Символічно це показано у Біблії : шлях від Адама, пов’язаність кровною спорідненістю всіх людей. Таким чином, він чітко заявляє про свою прихильність до релігійної традиції у поясненні історичного процесу. Історія, за Ясперсом, має свій початок і свій кінець, а її рух визначається силою Провидіння. Практичне втілення цього постулату можна виявити, лише об’єктивно розглянувши і проаналізувавши історичний шлях людства, від самого його початку.

Географічні свідчення дають знання про появу і розвиток найдавніших культур. Людина поступово заселяю всю земну кулю, значення при цьому має природне середовище, ландшафт та інші природні і соціальні фактори. Змінюють одне одне різні види гомінідів, доки, нарешті, близько 20 тисяч років тому не з’являється кроманьйонець. Відтоді можна вести мову про розвиток власне людини. Звідси починається доісторія.

Підходів до пізнання доісторії існує 3: 1) найдавніший, традиційний - через міфи і образи; 2) сучасний - через пізнання того, що було притаманне доісторичній людині (археологія); 3)визначення того, що залишилося в нас від доісторії - спроби пізнати сутність людини.

Розвиток людини у доісторичну епоху - це становлення людської природи, формування людини як виду шляхом успадкування певних якостей - т.ч. закріплювались фундаментальні риси людини, яким не загрожує зникнення ( в той час як історичні якості набуваються в ході передачі досвіду і можуть бути втрачені). Надбання цієї епохи очевидні - природа створила і відшліфувала настільки стабільний організм, що він не потребував подальших удосконалень і до сьогодні, адже протягом історичного періоду людина біологічно не змінилась.