Буття людини і буття світу.
Отже, перший крок екзистенціалістсько онтології констатація 'початковості' людського буття як буття-запитання, буття - встановлення, як буття, що 'є я самий'. Наступний онтологічний крок, що екзистенціалісти запрошують зробити свого читача і що, взагалі говорячи, природно випливає з логіки їхнього міркування, полягає в тому, що вводиться поняття і тема буття-в-світі. Адже суть людського буття справді полягає в тому, що це буття-в-світі, зв'язане з буттям світу.
Буття-в-світі, з одного боку, розкривається через невід'ємне від людини 'ділення' - і це нагадує німецьку класичну філософію, в частковості поняття 'діло - чинність' у Фіхте. Буття-в-світі 'світиться', але Хайдеггеру, через 'роблення', а 'роблення' розкривається через 'турботу'. (Звичайно, не слід плутати турботу як категорію філософії з конкретними , 'тугої', 'життєвими турботами', в філософії екзистенціалізму йдеться про загальну, 'метафізичну' турботу, занепокоєності світом, самим буттям.) Отже, Dasein здатний не тільки запитувати про буття, але і піклуватися про собе як буття, піклуватися про буття як таке. І ці моменти, справді характеризують буття людини в світі і дуже важливі, особливо сьогодні, коли саме турбота людини і людства про буття, про збереження буття планети, цивілізації, про збереження природи повинна протиставлятись контролю деструктивним тенденціям ,що викопалися з-під людського життя.
І екзистенціалісти і феноменологи визнають, що світ існує поза і незалежно від людини. Однак філософія, згідно екзистенціалістам, тільки тоді встає на шлях життєвого реалізму, і на шлях гуманізму, коли ставить в центр аналізу людину, починає з його буття. Світ, як такий, для людини існує настільки,наскільки він, ідучи від свого буття, придасть світу значення і сенс, взаємодіє з світом. Всі категорії буття, що колишньою філософією були 'обезлюднені", сучасна філософія повинна 'олюднити', заявляють екзистенціальні філософи. В їх онтології, таким чином, переплітаються характеристики буття, дії, свідомості, емоцій, соціально-історичні характеристики. В ряді випадків в літературі висловлюються різко критичні оцінки такого шляху - він критикується за ідеализм, суб’єктивізм, психологізацію і т. д. Чи є підстави для таких оцінок? Так, є.
Індивідуальне буття людини суперечливе: людина, в самій справі, не може дивитися на світ інакше, ніж 'крізь призму' свого буття, свідомості, знання, і в той же час здатний - в чому Хайдеггер правий - 'запитувати' про буття як таке. Не без підстав вбачаючи в такому протиріччі джерело драматизму людського життя, феноменологія і екзистенціалізм, особливо на початкових етапах їхнього розвитку, по суті, упускали з вигляду іншу, не менш, якщо не більш важливу обставину. Окремі індивіди, не говорячи вже про ґенерації людей, про людство в цілому, виходять, звичайно, з свого 'місцезнаходження' і з свого 'часу', коли 'устроюються' в світі. Але вони не зробили б жодного життєво вірного, ефективного кроку, якщо б повсякденно, щогодини не з'ясовували, які об'єктивні властивості (в тому числі просторові і часові) світу самого по собі, його речей і процесів. Тому з того факту, що людина бачить світ не інакше, ніж своїми очами, осягає його не інакше, ніж власної думкою, зовсім не випливає ідеалізм,як помилково вважають екзистенцеальні філософи. Люди навчаються зіставляти себе з світом, бачити своє буття як частину і продовження буття світу. Вони уміють судити про світ, освоювати його не тільки по своїй мірці,мірці своєї свідомості і дії, але і по мірці самих речей. Інакше вони не змогли б вижити в цьому світі і тим більш не змогли б 'запитувати' про буття як таке. Не випадково М. Хайдеггер в своїх більш пізніх роботах, намагаючись подолати суб’єктивізм і психологізм ранньої позиції, на перший план висуває буття як таке.
І все ж не можна погодитись з тим, що онтології XX сторіччя, подібні феноменологічним, екзистенціалістським, заслуговують лише негативних оцінок. Зв'язування вчення про буття з людською чинністю, побудова вчення про буття людини, про сфери буття, про соціальне буття - шлях, по якому пішла і марксистская філософія. Вона також відрізняється від класичних варіантів онтології. Але при цьому, на відміну від екзистенціальної філософії, марксизм розвиває деякі тенденції класичної онтології - передусім ідею про те, що людина, при всій невідділимості думок, дій, почуттів індивіда від його власного буття, здатна не тільки 'запитувати' про буття як таке, але і давати на свої питання відповіді, доступні перевірці самими різними засобами. А тому людина і в повсякденній чинності, і в науці, і в філософії накопичує об'єктивні знання про світ і саму себе. Він завжди так або інакше будує (з різною мірою свідомості, глибини, розробленості) 'об'єктивні онтології', що допомагають йому пізнавати світ і оволодівати їм. Зокрема, людське буття-в-світі володіє самостійними об'єктивними структурами, незалежними від індивідів і, принаймні частково поступово вловлюваними людиною і людством.
Філософи XX сторіччя (слідом за Кантом) справедливо підкреслювали небезпеку ототожнення людських уявленнь про реальність з самим світом - небезпека безпосередньої 'онтологізації' людських станів і знань. Особливо важливою була боротьба феноменологів і екзистенціалістів проти такої 'натуралізації', біологізації людини, коли його вивчення природними науками,яким би цінним воно не було, видавалося за 'останнє' 'слово' вивчення людської сутності, тим більш за сутність людини як такої. Філософи XX сторіччя - особливо Е. Гуссерль (1859-1938) в роботі 'Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія' справедливо зв’язували тенденцію 'натуралізації' людини в науках, в філософії з соціально небезпечними маніпуляторськими спробами поводитись з людьми приблизно так , як поводяться з речями. Один з найважливіших акцентів такої 'нової онтології', як,зрештою, і інших гуманістичних течій - ідея унікальності, неповторності людини.