Проблеми свідомості у філософії

Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальний статус її буття. У певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не лише рефлексію та дійсність (знання, "відання "), а й рефлексію на результати першої реф¬лексії, тобто певні дії із знанням, певне їх використання. Специфіка мис¬лення полягає в оперуванні предметним змістом свідомості, тобто мислення - це знання в дії; провідною формою мислення постають загальні по¬няття. Найпростіші поняття (наприклад "будинок") фіксують необхідні та суттєві властивості певного класу речей.Сфера емоцій людини — це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Так, позитивні емоції (радість, задоволення), як результат корисних чи приємних впливів, спрямовані на їх досягнення чи збереження, а негативні (не¬нависть, жах) — стимулюють активність на втечу від відповідних впливів або послаблення їх дії. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, по¬чуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв'язків особи з най¬суттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття ха¬рактеризуються предметним змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію засади діяльності.

Ще однією важливою складовою частиною духовного світу людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сипи на виконанні мети, яка не мас безпосереднього біоло¬гічного значення (бо в останньому випадку можуть спрацьовувати інстинк¬ти). Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси, хоча вольові акти можуть стимулюватись не лише розу¬мом, знанням, а й емоціями, ціннісними установками. У будь-якому разі людська воля пов'язана з людською предметністю, зміст якої доступний лише свідо¬мості.

3.Струкутурні рівні свідомості – несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

Свідомість як внутрішній світ людини має складну струк¬туру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські шко¬ли, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структу¬ралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховую¬чи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять — це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, вод¬ночас, наявність у свідомості певних образів, понять та пере¬живань (структурні одиниці чи форми свідомості).

Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи резуль¬тативних) форм прояву.

Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдності самосвідомості, свідомого та підсвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі.

Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти пев¬ну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів: якщо свідомість передбачає ідеацію, то вона початкове (і принципо¬во) постає у характеристиках цілісного явища. Звідси випливає, що в людській свідомості не існує чіткої та однозначної межі між мисленням та волею. Тому ми здатні радіти інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати нові горизонти для мислен¬ня; волю, наприклад, можна вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а сама воля неможлива без свідомого людського са¬моконтролю. Через це в сучасній філософії інколи вживаються дещо несподівані характеристики свідомості: свідомість це є можливість більшої свідомості.

Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотож¬на психіці. Поняття "психіка людини" ширше порівняно з понят¬тям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і_т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. У свою чергу, знана кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазово¬го повторення набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує, несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Само¬свідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдос¬коналюватись. Іншими словами, самосвідомість — це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діа¬лог "Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлек¬сія — специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням", тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.