Філософія культури.

ЗМІСТ

1 Поняття “культура”. Історичність культури.

2 Основні ознаки культури.

3 Культура і цивілізація.

4 Головні тенденції культури ХХ століття. Екологізація людини

"Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність, хаотичність є тут підставою побутового філософствування, то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом – прерогатива власне філософії як науки.

Отже, філософія вчить духовно - діяльніший спосіб пізнавати світ у всій його багатогранності та цілісності, а також співвідношення людини і світу. Порівнявши такий висновок з одним із визначень культури, з філософської точки зору, а саме: "...культура є особливий, діяльніший спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її." - не можливо не помітити тісний зв'язок між поняттями філософії і культури.

Поняття “культура”. Історичність культури.

"Культура - (лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, вшанування) історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.

Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин. Поняття "культура" в цьому значенні обіймає все те, що оброблене, перетворене людиною (суспільством), що несе в собі людське начало.

Поняття "культура" вживається для характеристики історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності чи життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому значення – сфера духовного життя людей. Ще включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, побудови, результати пізнання, твори мистецтва, результати, норми моралі і права та ін.), а також людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання, вміння, навики, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, способи і форми спілкування людей)". Таке поняття "культура" та глибина змісту викликали до життя безліч наукових визначень.

Філософсько-антропологічна спрямованість у визначеннях поняття культури не випадкова. Адже власне людина є суб'єктом і носієм культури. Існування культури можливе лише у людському суспільстві і служить потребам людини.

Зв'язок людини і культури не може бути безпідставним. Основою цього зв'язку є природа, в широкому розумінні цього слова. Отже, для опанування феномену культури у його суттєвих та історичних проявах слід з'ясувати співвідношення природного і культурного у сфері людської життєдіяльності.

Фізіологічна непристосованість, порівняно з представниками рослинного і тваринного світів, людини до навколишнього середовища компенсується її здатністю осягнути світ в особливий духовний спосіб і пристосуватися до нього (світу) шляхом окультурення стосунків природи і людства. Отже, культура, будучи специфічним способом існування людини в природі, все ж не нівелює значення останньої в людському бутті, а сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Та природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи, відносному вивільненню її щодо природо-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом поєднання людини з природою. І чим гармонічніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.