Релігійно-філософська думка часів Київської Русі
Іларіон Київський – видатний мислитель і релігійний діяч, що отримав особливу популярність під час правління Ярослава Мудрого, коли Іларіон в 1051 – 1054 рр. займав посаду митрополита Київського. Причому він був першим митрополитом зі слов’ян, оскільки до нього з часів хрещення Русі митрополитами були лише греки, що приїхали з Візантії.
"Слово" Іларіона за своєю формою – це пристрасна проповідь, це звертання переконаного проповідника до тих, що моляться, які якби об'єднуються в єдине ціле. Проповідь ця призначалася для проголошення в Софійськім соборі. У самому тексті "Слово" говориться про те, що Іларіона слухали князь Ярослав Мудрий і його дружина.
Ось як починається це "Слово":
Про Закон, Мойсея даний, йому по
Благодаті та істині, в Ісусі Христі що зявилися,
Про те, як Закон відійшов,
А Благодать і істина всю землю наповнила
І віра на всі мови розширилась
І на наш народ руський
Похвала князю нашому Володимиру,
Ним ми хрещені були;
Молитва Богу від всієї землі нашої:
Господи, благослови, Отче!
Іларіон зіставляє дві книги, утворюючі Священне писання, - Старий та Новий Заповіт (Євангеліє).Віддаючи повинне Біблії – Ветхому Заповіту як першій книзі, що відкрила шлях від язичництва, багатобожжя до монотеїзму, визнання єдиного Бога, Іларіон також побачив і відому обмеженість цієї книги. У ній закон домінує над всім, він підпорядковує собі людину, будує своїми розпорядженнями жорсткі рамки свободі. Інакше говорячи, не закон для людини, а людина для закону. Іларіон, зіставляючи обидві книги, бачить перевагу Нового Заповіту, так як він звільняє людину від жорстких рамок формального закону, відкриває шлях до вільного спілкування з Богом, до Благодаті. Вчення Христа це звертання не до одного народу, а до всього людства.
Але порівняння двох священних книг –Старого та Нового Заповітів, основ двох релігій – іудаїзму і християнства, все ж не головне в "Слові". Це лише його основа, традиційна канва, необхідна по канонах, вимогах богослів’я. Головне ж – перше в історії російської думки затвердження історичної місії Русі, визначення її місця у всесвітній історії. Іларіон відкинув ідею боговибрання лише одного народу. Він, як пише академік Д. С. Ліхачев, викладає вчення про рівноправність всіх народів, свою теорію всесвітньої історії як поступового залучення всіх народів до культури християнства.
Ця історія з'являється як послідовна зміна трьох етапів. Перший – язичницький, покоління ідолам, другий – іудейський, коли панує закон Мойсея. Третій, вищий етап – це вже панування Благодаті, істини, яку принесло для світу християнство.
Руський народ, що прийняв під час князя Володимира християнство в його православній формі, залучається до світової історії, більш того стає в ряд з іншими християнськими народами, анітрохи не відстаючи від них. Володимир по своїй мудрості зіставляється з християнськими апостолами, а по своїй державній значущості – з римським імператором Костянтином Великим. Владу київських князів Володимира і його сина Ярослава вийде, таким чином, за релігійні рамки, вона придбаває на ті часи всесвітній масштаб.