ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ЗІГМУНДА ФРЕЙДА
РОЗДІЛ V. Релігійні уявлення – це тези, висловлювання про факти та обставини зовнішньої або внутрішньої реальності, що повідомляє про те, чого ми самі на власні очі не бачимо і що потребує віри. Оскільки вони інформують нас про найважливіше і найцікавіше в нашому житті, то привертають багато уваги. Та й взагалі, всі тези – навіть такий, що Будапешт знаходиться на річці Дунай, і тому подібні – які ми не можемо перевірити самостійно, потребують віри. Вони пропонуються нам як вже готовий “напівфабрикат”, результат спостережень та роздумів, над яким нам самостійно багато думати не треба, але тому, хто все-таки збирається провести цей процес наново для себе, пропонується готовий образ дії.
Якщо піднімати питання “Чому необхідно вірити в релігійні постулати”, то знаходимо три відповіді, які на диво важко між собою узгоджуються: 1)Вони заслуговують віри, бо вже наші предки вірили їм; 2)Ми маємо свідчення, що дійшли до нас із давнини; 3)Підіймати питання про доводжуваність догматів віри взагалі заборонено. Подібні спроби раніше суворо каралися, та й тепер суспільство негативно реагує на їх відновлення. Останнє повинне наочно показати: суспільство боїться подібних доведень, бо саме не має грунтовних доказів про правдивість релігії. Інакше воно б залюбки демонструвало ті докази людям. Два інші резони: 1)Чому ми маємо вірити тому, у що вірили наші предки, коли вони були набагато темніші та примітивніші за нас і вірили в таке, у що тепер вже точно ніхто не повірить. 2)Свідоцтва, що дійшли до нас, почасти дуже підозрілі й сумнівні, і, як відомо, фальсифікувалися. Пояснення ж неперевірених відомостей таким джерелом, як божественне одкровення, взагалі не може викликати довіру, бо воно відноситься вже до релігійних уявлень, а жодне тведження не може довести само себе.
Наведені вище сумніви – не відкриття, вони в тій чи іншій формі були присутні в усі епохи, але, звичайно, через набагато важчий суспільний гніт не були висловлені, що покалічило багато душ і зіпсувало багато світлих голів.
Якщо всі докази релігійних догматів ідуть з минулого, то чом би не пошукати їх і в сучасності, якій ми віримо набагато більше, ніж минулому? Якби хоча б один фрагмент релігійної системи був доведений, можна було б повірити і в інші. Щоправда, спіритуалізм “доводить” існування у потойбічному світі душ людей, але спіритуалістам не вдається спростувати гіпотезу, що ті “духи” – продукт їхньої власної психічної діяльності.
Ще одне твердження – “вірую, бо абсурдно” отців церкви. То позначає, що релігійні твердження не підлягають розуму, потребують особливої інтуїції і ті, хто її не мають, мусять просто вірити. То що ж, питає Фрейд, вірити в кожен абсурд? Розум не має над собою вищої інстанції. Якщо вірність релігійних уявлень полягає в особливому внутрішньому переживанні, то що робити з купою людей, у яких того переживання немає? Якщо хтось один через особливе почуття екстазу отримав глибоку переконаність у існуванні об*єктів релігійних вірувань, то яке це значення має для інших?
Ще одна сфера – “фікції”. Це твердження з серії “як якби”, в які ми мусимо вірити і відповідно поводитися. Так нам слід поводитися відносно релігійних тверджень через їхню виняткову важливість для суспільства. Людина, яка не є філософом, не йнятиме фальшивої віри у невірне припущення, бо в ній діє розум зовсім іншої конфігурації. Така людина не схильна до того, щоб якраз у питаннях, що торкаються найважливіших сфер її життя, відмовитися від достовірності.
То в чому ж така сила релігійних тверджень, що вони мали такий сильний психологічний вплив на людей впродовж тисячоліть всупереч тверезому розуму?
VI. Релігійні уявлення – це ілюзії; вони є реалізаціями найдавніших та найсильніших людських бажань, і саме в силі цих бажань є таємниця їхньої сили. Релігійна система дає відповіді на всі питання, які цікавлять людину, які без тієї системи відповідей не мають, а в її рамках навіть не потребують розумової роботи від самої людини. Ілюзія не є оманою, вона не обов*язково збігається з оманою, бо ілюзію більшою мірою творить сама людина на основі своїх внутрішніх бажань. Є багато прикладів ілюзій, замішаних на сильному особистому бажанні, як, наприклад, ілюзія алхіміків, що з будь-якого металу можна зробити золото. Сама ілюзія відмовляється від свого підтвердження.Релігійні уявлення є ілюзією, і деякі з них є фантастично неправдоподібними, такими, що цілком не відповідають нашому знанню про світ. Але про відповідність більшості з них дійсному становищу речей судити ми не можемо. Їх однаково неможливо довести і спростувати, бо ми знаємо замало для ближчого критичного їх розгляду. Однак єдиний шлях пізнання світу, що не є ілюзійним – наука. Самозанурення та інтуїція не призводять до пізнання чогось поза нами самими.
Скептики заперечуватимуть: якщо ж релігійні твердження неможливо спростувати, чому я маю їм не вірити, якщо на їхньому боці і традиція, і схвалення суспільства і їхній власний приємний зміст? Але з незнання не витікає ніякого права вірити у щось чи не вірити. Жодна людина в інших сферах своєї діяльності не вчинятиме так легковажно і не задовільниться настільки жалюгідними доказами своїх суджень та позиції – люди дозволяють то собі лише у найсвятішому для них! Насправді люди просто намагаються обманути себе і інших, що вони ще міцно тримаються за релігію, хоча давно вже від неї відірвалися. У питаннях релігії люди беруть на себе гріх гнучкою невідвертості та інтелектуальної некоректності. Філософи називають “богом” якусь розмиту абстракцію, і, хоча їхній Бог є лише пустою тінню, а не тією силою, про яку вчать релігії, хваляться, що пізнали більш чисте поняття Бога. “Глибока релігійність” в розумінні критиків – то усвідомлення жалюгідності та нікчемності людини перед світовим цілим, хоча насправді релігійність – то вже наступний крок, відшукування з того усвідомлення виходу.