Філософія як наука, предмет філософії.

План

1.Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства.

2.Філософія і наука.

3.Форми і методи філософії.

1. Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства.

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”, “любомудріє”.

З точки зору пізнання всю реальність світу можна розглядати як взаємопов’язану єдність двох великих елементів: суб’єкта і об’єкта. Суб’єктом називають активну частину реальності, що виступає носієм пізнавальної діяльності; об’єктом – дійсність, на яку спрямовано процес пізнання. Суб’єктом пізнання є людина (або людська спільнота, або, навіть, людство в цілому). Об’єктом виступає навколишній світ у цілому або його окремі складові : природа, суспільство, нарешті, сама людина, адже людина намагається пізнати ті чи інші свої властивості.

Предмет філософії можна визначити як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення”[5,22]. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”.

Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “цариця наук”. У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях.

Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”[1,41].

Кожне нове покоління філософів по-новому розв’язує для себе ці проблеми. “Йдеться про те, що ідеї, сформульовані в ході історичного розвитку філософії, зберігають свою актуальність і для сучасності, і для майбутнього”[5,31].

Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду – міфології та релігії.

Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. “До об’ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”[6,11].

У Стародавній Індії “…коріння перших філософських узагальнень сягає найдавніших (111-11 тис. до н.е.) записів міфологічних текстів, до так званих “Вед” (…) і стародавнього епосу “Махабхарата” і “Рамаяна”…У давній Елладі філософське знання теж виростає на грунті міфологічних (“орфічних”) гімнів 8 ст. до н.е. та героїчного епосу “Іліади” й “Одіссеї”[5,32].

Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки виокремлення людини з-поміж інших “речей” навколишнього світу. “Людина стає спеціальним “предметом” філософствування…Протагор висловив це у своїй знаменитій тезі “Людина є мірою всіх речей – існування існуючих і неіснування неіснуючих”[5,45]. Це дозволяє говорити про людиномірність предмета філософії.