Характеристика філософських концепцій культури

Стосовно природи можна вести мову про культуру землеробства, садово-паркову культуру, про певні культивовані види рослин (зернові культури, особливі сорти фруктів і овочів), про рекультивацію ландшафту (тобто повне чи часткове відновлення певного природного середовища, порушеного попередньою господарською діяльністю).

Сюди відносяться і загальна культура матеріального виробництва. Розвиток культури характеризує ступінь оволодіння людиною силами природи, рівень розвитку самої людини, розширення її знань, удосконалення здібностей. Змінюючи природне середовище, пристосовуючи його до своїх потреб людина створює культурне середовище в яке входить техніка, житло, поселення, засоби зв'язку (дороги, транспорт), засоби спілкування (мовлення, писемність, радіо, телебачення та інше). Зараз люди живуть у створеному ними середовищі, їх оточують власні творіння. Матеріальне виробництво як посередник між суспільством і природою включає в себе і специфічно суспільні види культурної діяльності до неї відноситься перш за все праця. Культура праці – це культура безпосередньо виробничої діяльності і культура управління виробництвом. Тут можливий і дрібний поділ: культура керівника, культура будівельника тощо. Опредмечена праця – це засоби і знаряддя праці, весь світ предметів в який завмерли зусилля людей, які колись працювали.З точки зору історії культури, поняття “культура” використовують при характеристиці історичних епох (середньовічна культура) чи пам’яток (археологічна культура), характеристиці суспільств та регіонів (європейська культура), характеристиці народів, кожен з яких створює неповторний культурний простір (українська культура).

Культура окремої людини не існує у відриві від перерахованих видоутворень культури. При цьому ані ставлення до природи, ані ставлення до праці чи громадських обов'язків – ніщо так не характеризує особисту культуру, як ставлення людини до людини і до самого себе. Оскільки джерело культури – в самій людині, то нехтування людиною і людськими стосунками в суспільстві у підсумку вплине і на стан суспільної культури.

Культура людини передбачає єдність і гармонію її тіла і душі (психіки). Культ розуму – це не культура розуму. Необхідна культура почуттів, яка виявляється як їх розумність і вихованість. Вона є основою загальної культури поведінки. Людина – це кристал культури, її концентрований вираз. Але вона є і душею культури, її джерелом.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну. До матеріальної культури відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура складається із сукупності знань отриманих людиною. Матеріальні і духовні елементи культури нерозривно пов'язані між собою. Самий зміст духовної культури є прихований і не може бути цілком і повністю розкритий (поняття істини, честі, мужності, геніальності, самопожертви тощо), її продукти завжди можуть бути в матеріальній формі.

Духовну культуру поділяють на дві форми:

1)духовні якості людини і діяльність по їх реалізації;

2)духові цінності, які існують відносно самостійно (у вигляді наукових теорій, творів мистецтва, норм права тощо).

Особлива роль духовної культури полягає в тому, що вона пробуджує в людині особистість. До структурних елементів духовної культури відносять:

інтелектуальні (наука, освіта);

естетичні (мистецтво і література);

етичні (мораль);

соціальні (мова, побут, звичаї, право, політика);

релігійні.

Таким чином, якщо говорити про взаємозв’язки матеріальної і духовної культур, то необхідно розрізняти їх особливі ролі.