Джерела філософського мислення
Аналіз становлення філософії немислимий без залучення різних джерел культури Київської Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов’ян. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам’ятки, що сягають першої половини Х ст.. Третє джерело – вчення раннього християнства, що внесло в Київську Русь історіософські проблеми і надало культурі новизни.
Четвертим джерелом філософських ідей є творіння архітектури і мистецтва, створені з позицій певного світогляду. З запровадженням християнства Київська Русь приєдналась до світової культури6 античної, візантійської філософської культури. Основою світогляду східних слов’ян світова культура стала переправлятись на самобутню Києворуську культуру, зокрема філософську культуру. Сформувалась традиція філософської думки в Україні, що визначає специфіку філософського мислення українського народу.
Важливими є онтологічні і гносеологічні проблеми відображені у творчості філософів Київської Русі. Уявлення про людину, її місце у світі, сенс її буття, життя та смерті, тема врятування людини і людства, побудови досконалого світу – свободи і благодаті, що протиставляється світу закону необхідності, поновлення – це основні проблеми, що йдуть від “Слова о законе и благодати” київського митрополита Іларіона. Проблеми етиловані до чого б не звертався стародавньоруський мислитель, розглядав його крізь призму світового конфлікту Добра і Зла. Київський митрополит Іларіон – один – перших стародавньоруських мислителів, що чітко передає своє розуміння історії: по-перше історія країни – результат діяння княжої влади, що йде від Бога; по-друге історія кожного князівства включається в історію Землі Руської, по-третє, русичі репрезентують єдину спільність слов’ян, яку необхідно зміцнювати по-четверте, історія слов’ян – частина загальної історії християнства. Патріот своєї землі Ілларіон утверджує ідею рівноправності і політичної самостійності держави і народу серед цивілізованих народів, зазначає, що сенс світової історії полягає в переході іудейської релігії, обмеженої життям одного народу, до християнської релігії - всесвітнього світогляду; відприває ідею богообраності іудейського народу і проголошує рівноправність усіх народів у християнській вірі, закликає пізнати божественну істину - тайну людського буття. Коли Володи¬мир замислив ввести християнство на Русі, в його серці «засяяв Розум». Це - кордоцентризм. Але в філософії Київської Русі спос¬терігається пошук не тільки трансцендентних істин. У «Поучений» Володимира Мономаха дітям осмислюється духовний світ людини, Володимир Мономах закликає дітей творити Добро, не забувати вбогих, допомагати бідним. І головне - закликає князів руських помиритися в ім'я єдиної землі Руської. Людина схильна до Добра.
В історії української філософської культури любомудріє, софійне розуміння знання стає домінуючим, полісемантичне. Носій софійного знання виявляє екзистенціальну ментальність києворуської філо¬софії. Митрополит із русичів Климент Смолянич відзначає в Іпатіївському літописі: філософ здатний і інших навчити праведному життю, і власним щоденним буттям втілює в життя пізнану ним вищу філософську істину. Проблема істини - головна в «Посланий пресвитеру Фоме» Климента Смолянича, який вважає, що істина вже сформульована і проголошена у Святому Писанні. До того ж у Київській Русі християнський світогляд досить зміцнів. І можна, не боячись, звертатися до еллінської і культурної спадщини. Розглянув¬ши морально-онтологічну проблему відносин Людина-Бог, Климентій Смолятич викладає свою гносеологію: весь світ - це книга, що містить у собі премудрість Божу. І людина покликана прочитати її для здо¬буття істини праведного життя.
У творі «Притча о человеческой душе й теле» Кирило Туровський захищає ідею єдності Київської Русі і, як філософ, осмислює пізнан¬ня як тлумачення тексту (герменевтика, екзегенеза), що містить бо¬жественну істину. Текстом стає весь світ. Людина і світ - це мікро-та макрокосмос. Вустами Бога Кирило Туровський проголошує ідею Боголюдини: увесь задум Божого творіння підкорений єдиній меті: служінню Людині. Бог поставив на службу Людині не лише земний світ. Сам акт олюднення Бога свідчить про Божу службу Людині, про Боже людинолюбство. Кирило Туровський - оригінальний мис¬литель, глибокий філософ-гуманіст, який поставив у центр філо¬софського світогляду Людину, ідею єдності її душі і тіла.Проблема Людини, особистості - найважливіша у судженнях ве¬ликого мислителя Данила Заточника. Його «Моление» - видатний твір, натхненний гімн Розуму і Мудрості/ Вперше у філософській думці Данило Заточник утверджує цінність мислячої особи не за її належність до вищого стану, а за її особисті якості. «Моление» - глибоко оригінальний твір, що розриває типовий середньовічний горизонт знеосібленості і демонструє високий рівень самосвідомості особи. «Моление» - це сміх крізь сльози. Данило Заточник дозво¬ляє сміятися багато над чим, але тільки не над Мудрістю і не над Розумом - справжнім багатством людини. І все-таки вбачає головне надбання людини не в розумі, а в Серці. Серце - центр фізичного, душевного і духовного життя людини. А опора серцю - Мудрість і Краса. Мудрість передбачає втілення знання істини в практику влас¬ного життя. «Моление» розкриває мудрість як життєвий досвід і прак¬тичний розум. «Моление» - одне з вищих досягнень філософської культури Київської Русі.
У контексті буття всіх інших народів і світу. Боротьба проти руйнівних сил людського буття спирається на морально-божественну основну і здобуває форми конфлікту між добром і злом. Досвід моральності, практичною філософствування, надбаний в умовах Київської Русі, став фундаментом дальшого розвитку філософської думки.