Філософія Сковороди

Л. Котова Проблема щастя в етиці Сковороди, ст. 63-64. Майже в усіх своїх працях філософ розкриває гармонійність у відношеннях між Богом і людиною, їх вічний союз, що основується на християнській моралі, через алегоричне тлумачення змісту текстів Святого Письма. У роботі "Начальная дверь по християнському добронравию", Григорій Савич підкреслює велике значення Заповідей Божих для правильного виховання та для тосягнення істинного щастя. Ці Заповіді закладають міцні підвалини християнської моралі, які мають увійти у плоть і розум дітей. Істинна суть і сила "десятисловій" вміщуються в одному слові-Любов. Вона - вічний союз між Богом і людтною, невидимий вогонь, котрий сееце розпалюється до Божого слова і волі, а тому і сама вона є Бог. Отже, потрібно змалку виховувати у дітей почуття любові до Бога і ближніх своїх. І в наш час ця проблема досить актуальна, оскільки без почуття любові ми не зможемо виховати справжніх патріотів своєї Батьківщини. М. Альчук ст. 56-57.

У своїх дослідженнях Сковорода приділяє багато більше уваги вченню про людину, ніж про природу, і його філософія швидше підходить під назву суб'єктивно-ідеалістичної філософії людського духу із переважаючим вченням про гносеологічний процес знання. "Пізнай себе" - це точка опори його вчення. Поки ми не пізнаємо самого себе, тобто живучого в нас "истиннаго человека", до тих пір ми не дізнаємось нічого того, що міститься в нас. Чим більше пізнаємо себе, тим вище можна піднятися на "гору видіння". Що потрібно робити, щоб пізнати себе?Аналізувати своє внутрішнє існування. '' Ищи, стучи, перебирай, испитивай, прислушивайся. - радить Сковорода. - Ето состояние анализа доставлет человеку минути царственного наслаждения, доступного лишь философу."

Що таке щастя? Пізнання себе і Бога. Усвідом своє щастя - значить найти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас. У цьому пункті свого вчення Сковорода наближався до моральної доктрини Толстого "Адское царство тоже внутри нас, оно в нас биваєт тогда, когда ми не сознаем, как необходимо для нас царство Божее."

Сковорода висуває два положення про щастя. По-перше, "щастя в серці, серце в любові, любов - це закон самопізнання, не залежить ні від часу, ні від місця. По-друге, щастя у згоді нашої волі з потребами природи. Адже закон приоди - це закон гармонії, який керує людським життям. Життя згідно із волею Божою означає бути щасливим. Це не важко, а тому й можливо.

Що стосується практичної, життєвої моралі, то основне положення Сковороди таке: "благодарение блаженному Богу, что нужное сделал он нетрудним, а трудное ненужним."

Практичний висновок із етичного вчення Сковороди може бути. Щастя - це вічне питання людства.Етика. Все, що існує, що переходить від одного стану до іншого, є "все се плоть тлініє, а те, що є необхідного, внутрішнього, се вічне - Бог." У людині це вічне божественне, є його внітрішній безсмертний дух, який Сковорода називав Мінервою.

Життя є тільки тоді справжнім, коли наш розум висліджує стежку до пізнання правди. Далі Сковорода говорить, що пізнання, таким чином, є єдине життя і разом з тим - єдине справжнє щастя людини. Людина повинна пізнати себе з 3 боків: 1) перше саморозуміння є порозуміння себе як окремої особи, як людини, що має свою особистість. Друге саморозуміння є порозуміння себе як члена громадського життя, тобто людину, що має з іншими людьми одну віру, одну Батьківщину, закони, мову і звичаї.

Третє саморозуміння є порозуміння себе як істоти, яку створив Бог подібно своєму образу.

Окремі філософи вчили про якусь одну сторону самопізнання. І Христос перший навчив повному, тобто троякому самопізнанню. Пізнати себе трудно через те, що все залежить цілком від людської волі. Звідси загальна теоретична теза Сковороди: "Дяка Богові, що він потрібне зробив нетрудним, трудне - непотрібним. Щастя для людини є саме потрібне, але воно є і саме нетрудне, коли чоловік довідається, в чому воно."

І в етичній, як і в метафізичній, сферах Сковорода, як ми бачимо, стоїть між детерміністами та інтерміністами, і хоче погодити їх з собою. Для цього він проводить ідею "звичайності" (природної вдачі). З одного боку, в людини є вільна воля, а з іншого - природна вдача.

Щастя буває тільки тоді, коли свобода волі і природний хист співпадають у житті людини. З цього принципу звичайності і незвичайності виходу Сковороди принцип національності.

Лавровецький С. Український філософ Г. Сковорода, ст. 5-20. Львів, 1894.