ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ОПТИМІЗМУ ТА ПЕСИМІЗМУ У СВІТОГЛЯДІ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОСВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Зростання чисельності людства та пов'язані з цим трансформації біогеноценозу змінили періодичність, виникнення та швидкість поширення захворювань серед людей (епідемія), тварин (епізоотія) та рослин (епіфіотія). Глобального масштабу досягли техногенні надзвичайні ситуації та проблеми — хімічна, бактеріологічна та ядерна зброя й інші засоби масового знищення, аварії на хімічних, радіаційних, пожежо-вибухонебезпечних та гідродинамічних об'єктах3.
Як правило, світову екологічну проблему пов'язують із раціональним використанням невідновлюваних природних ресурсів (грунтів, вод, рослинного та тваринного світу), боротьбою із забрудненням середовища отрутохімікатами, радіоактивними відходами і т.п., захистом природи від некомпетентного і безвідповідального втручання (екологічно шкідливих рішень).
Взаємозв'язок оптимізму/песимізму визначений екологічною проблемою, оскільки зміни міри життя та міри смерті детермінують оціночно-вольову сторону світогляду. Проте в цій проблемі найважливішою є специфіка взаємо-зв'язку оптимізму та песимізму. Так, вичерпання запасів невідновлюваних корисних копалин, остаточне руйнування потенціно відновлюваних природних ресурсів означає абсолютний песимізм, оскільки це процес безповоротного розширення міри смерті. Екологічний оптимізм може пов'язуватися лише з відновлюваними природними ресурсами, якщо їх використання відповідає ритму та обсягу поповнення, тобто необхідно або зберегти міру життя, або розширити її обсяг.
Так, ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття В.В.Докучаєв (у праці «Русский чернозем») і Д.І.Менделєєв успішно довели, що порятунок атмосфери та грунтів тісно пов'язаний із захистом та вирощуванням лісів і лісопосадок.
Оптимізм визначає об'єднання зусиль світового суспільства для вирішення екологічних проблем, а песимізм спричиняє протистояння суб'єктам і джерелам екологічної проблеми.Отже, глобалізація екологічних проблем визначає чинники взаємозалежності екології локальних цивілізацій одна від одної, що, в свою чергу, визначає універсальні компоненти взаємозв'язку оптимізму та песимізму та універсалістську поведінку на локальному рівні.
2. Фактори суспільного життя виявилися детермінованими, з одного боку, глобалізацією екологічних проблем, з іншого, глобалізацією відносин між державами та народами.
В економіко-політичному відношенні глобалізація пройшла декілька важливих етапів.
Першим можна вважати етап колоніалізму, який почався в епоху великих географічних відкриттів (ХV ст.) і завершився лише в другій половині ХХ ст. Суть цього етапу полягала у воєнно-політичній та економічній експансії європейських держав, яка дала їм можливість паразитувати на економіці неєвропейського світу; у взаємопроникненні культур і субкультур локальних цивілізацій, де основними суб'єктами виступали європейські держави та їх субкультури.
Більшість визвольних рухів у країнах Сходу зазнали впливу західної цивілізації, яка дала змогу східним народам усвідомити власні цінності. Так, Махатма Ганді, Джавахарлал Неру, Мустафа Кемаль Ататюрк, як й інші реформатори, дуже добре знали історію та культуру західного світу, що давало їм можливість зіставляти цінності своєї культури із здобутками західної.
Другий етап характеризується здобуттям незалежності більшістю країн світу та цивілізаційними трансформаціями. Він почався Першою світовою війною та революцією в Росії 1917 року, а закінчення його можна визначити останнім десятиліттям ХХ століття.
На цьому етапі становлення світового суспільства Перша та Друга світові війни довели, що основні промислово розвинуті країни досягли такого рівня озброєння, при якому війна здатна охопити відразу декілька континентів і втягнути у свій вир практично всі основні суб'єкти міжнародного життя, а масова загибель людей під час воєн загрожує існуванню цілих регіонів, народів і може зруйнувати природні та соціальні підвалини держав.
Велика Жовтнева соціалістична революція показала не лише можливість успішного протистояння пролетаріату царизму, як системі, буржуазії та дворянству, як класам, але й зовнішній цивілізаційній інтервенції європейських країн. Саме приклад Радянської Росії надихнув на визвольну боротьбу Індію, Китай та інші країни, а вже пізніше Радянський Союз надав цьому визвольному рухові ідеологічну, політичну, економічну та військову допомогу.