Формування філософських поглядів Зигмунда Фрейда.

період 1-ої психоаналітичної системи(1905-20)

період 2-ої психоаналітичної системи(1920-39)

Основними теоретичними досягненнями раннього періоду були концепція психоаналізу і вчення про психічний апарат, що базується на ідеї несвідомого.Психічний апарат Фрейд розглядав в 2х аспектах-топографічному і динамічному. При топографічному підході в психіці виділяють три області - свідомість, допізнаванне і несвідоме.

Несвідоме являє собою ту частину психіки, де зосереджені несвідомі бажання. У широкому значенні це сукупність психічних процесів, операцій і станів, не представлених в свідомості суб'єкта. Згідно з концепцією несвідомого, необхідні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому більш слабі витісняються з свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи динамічних властивостей. Від свідомості вікно у зовнішній світ - несвідоме відгородене областю допізнаванного.

Допізнаванне - це розумне Я людина, пам'ять, мислення. Область свідомості Фрейд зв'язував в основному зі сприйняттям зовнішнього світу.

Джерелом психічної динаміки є бажання несвідомого, прагнучі до розрядки у вигляді дії. Для цього ним треба попасти в свідомість, керуючу реалізацією актів поведінки. Це можливе лише при посередництві допізнаванного, яке здійснює цензуру бажань несвідомого. Пізнє Фрейд уточнив, що психічна діяльність несвідомого підкоряється принципу задоволення, а психічна діяльність допізнаванного підкоряється принципу реальності. Сполучаючись з реальністю зовнішнього світу, допізнаванне витісняє зворотно в несвідоме неприйнятні бажання і ідеї (сексуальні, егоїстичні, асоціальні), чинить опір їх спробам проникнути в свідомість. Зберігаючі активність нерозряджені бажання знаходять "обхідні шляхи" проникнення в свідомість, маскуючись і обманюючи "цензуру". До числа таких шляхів відносяться сновидіння (Фрейд назвав їх "королівською дорогою" в несвідоме), марення, випадкові помилкові дії, жарти і обмовки, а також симптоми психічної патології. Природа цих феноменів однакова; вони виступають як компроміс, що служить задоволенню бажань і цензурних вимог допізнаванного.

Концептуальне ядро теорії Фрейда, що склалося в ранній період, стало основою першої психоаналітичної системи. Іншим її каменем з'явилося вчення про ЛІБІДО і дитячої сексуальності. У зв'язку з вченням про ЛІБІДО повчає подальший розвиток, енергетичний підхід, що намітився в ранній період, до психіки. Психічна енергія з 90-х років була інтерпретована Фрейдом як енергія ЛІБІДО. Фрейд описав способи перетворення ЛІБІДО.

Інстинктивний імпульс може бути або розряджений в дії, або не розрядженим витіснений зворотно в несвідоме, або позбавлений своєї енергії під дією реактивних освіт (сором, мораль).

З точки зору вчення про ЛІБІДО процес психічного розвитку людини є в своїй суті процес перетворень його сексуального інстинкту.

Після першої світової війни критика примусила Фрейда переглянути структуру інстинктів. Він вводить нову дуалістичну схему, де діючі в психіці інстинктивні імпульси трактуються як вияв двох космічних "первинних позивів" - Життя і Смерті.

У роботі "Я і Воно" (1923 м.) Фрейд розгортає структурну концепцію психіки, що виводить всю психічну динаміку зі взаємодії трьох інстанцій - Я, Воно, Зверх-Я.

Несвідоме Воно - це за Фрейдом,”кип’ячий казан інстинктів”.Задачею Я є таке задоволення імпульсів Воно, яке не йшло б врозріз з вимогами соціальної реальності. За дотриманням цих вимог стежить Зверх-Я. Даними теоретичними нововведеннями перша психоаналітична система була перетворена у другу. Вчення Фрейда, не будучи суворо філософським, має значний світоглядний потенціал. Він пов'язаний передусім зі специфічним осмисленням Фрейда людини і культури. У основі його лежало переконання Фрейда в антагонізмі природного початку в людині, сексуальних і агресивних імпульсів і культури.

Культура, за Фрейдом, заснована на відмові від задоволення бажань несвідомого і існує за рахунок енергії ЛІБІДО.

У роботі "незадоволення в культурі"(1930) Фрейд приходить до висновку, що прогрес культури веде до зменшення людського щастя і посилення почуття провини через зростаюче обмеження реалізації природних бажань. При поясненні походження і суті інстинктів і культури Фрейд виходив з переконаності в подібності індивідуальних і колективних психологічних закономірностей, а також в подібності формування нормальних і патологічних явищ психіки. Це дозволило йому, убачивши схожість між симптомами неврозу нав'язливість і релігійними обрядами, оголосити релігію "колективним неврозом", наявність в психіці у людини типових форм реагування (Єдипів комплекс і комплекс Електри ).