Зворотний зв'язок

Філософія Августіна: метафізика внутрішнього досвіду.

Аврелій Августін (354-430) народився в Тагасті, що в Нумідії. На батьківщині, а також в Мадаврі і Карфагені, він отримав юридичну освіту. В роки своєї молодості Августін пережив майже всі точки зору тодішнього релігіозного руху: спочатку він шукав релігіозного заспокоення для своїх сумнівів в маніхеїзмі, потім впав в академічний скептицизм, який він сприйняв від Цицерона; далі Августін поступово перейшов до новоплатонізму, і нарешті, за посередництвом єпископа Амброзія, перейшов в християнство. І саме філософом християнства судилося стати Августіну.

Будучи священником, а пізніше єпископом в Гіппоні він невтомно працював на користь єдності християнської церкви і християнського вчення.

З його творів, що об`єднанні в зібрання Migne`a (16 тт. Париж 1855) в філософському відношені найбільш важливі такі: автобіографія – Confessiones, далі Contra Academicas, De beata ufa, De ordine, De quantitate animae, De libero arbitrio, De frinitate, Soliloguia, De immortalitate animae, De civitate Dei. (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.322.).

Проте жоден твір великого отця церкви не містить систематичного викладу його філософії. Навіть можна сказати, що його філософські погляди впродовж всієї його письменницької діяльності викладені лише при обмірковуванні різноманітних, частіше теологічних, питань.

Думки Августіна розвиваються у двох різних напрямках і стримуються лише силою його могутьної особистості. Як теолог, Августін в усіх своїх дослідженнях керувався устоями церкви, а як філософ, він зосереджує всі свої ідеї навколо принципу самопевності самодосвіду. Через подвійний зв`язок між цими пунктами, всі питання, які піднімає Августін, перебувають у постійному русі. Світ думок Августіна можна порівняти з еліптичною системою, що утворюється рухом навколо двох центрів. Ця внутрішня двоякість часто є двоякістю протеріч. Завданням історії філософії було виділити з цього сплетіння ті ідеї, які є доказом того, що Августін йшов попереду свого часу, став засновником новішого мислення. Саме принцип самопевного внутрішнього споглядання вперше висловив Августін. Це він сформулював та обміркував його як вихідний пункт філософії. Під впливом релігії метафізичний інтерес поступово був переміщений із зовнішнтого життя у внутрішне. На місці фізичних понять опинились психічні, які розглядались як годовні фактори світогляду. Завданням Августіна було надати повного та свідомого значення цьому фактору, який вже мав місце в системах Орігена і Плотіна.

Спрямованість досліджень на внутрішній досвід спостерігається навіть в його письменницькій манері: Августін володіє мистецтвом опису різних станів людської душі, має здібність аналізувати ці стани і навіть знаходити найбільш глибинні підстави, що зумовлюють вияв почуттів.

Метафізика Августіна намагається охопити весь всесвіт. Цим вона відрізняється від грецької філософії та починає нову фазу розвитку.

У вченні Августіна вихідним пунктом філософського пізнання є сумнів. Він шукає дорогу до певності через сумнів. Але йому було притаманне необмежене бажання щастя, і він спростовує сумнів за допомогою платонівського постулату. Він зазначає, що володіння істиною необхідно для блаженства, тому воно повинно розглядатись як можливе. Августін не обмежується відносним тлумаченням цього факту, він прямує від нього до певності. Він каже, що сприйняття дає не тільки зміст, який можна піддати сумніву, але й реальність самого сприймаючого суб`єкту. Тоді самопевність самосвідомості слідує з самого акту сумніву: “в той час, коли я сумніваюсь, я знаю, що я, той хто сумнівається, існую” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.327.). Таким чином саме в сумніву знаходиться істина реальності свідомої істоти: “якщо б навіть я помилявся в усьому іншому, то в цьому – я вже не можу помилятись; бо, щоб помилятись, я маю існувати” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.327.).

Ця основна певність пронизує всі стани свідомості (cogitare), а всі стани свідомості в свою чергу зосереджені в акті сумніву.

Той, хто сумнівається, знає не лише те, що він живе, але й те, що він згадує, пізнає, бажає: бо причини його сумніву базуються на його попередніх уявленнях. При розвитку сумніву діють його мислення, знання і міркування, а мотивом сумніву є прагнення до істини. Цим Августін доводить глибоке розуміння душевного життя людини. Для нього різні види психічної діяльності не є окремими, вони становлять єдиний неподільний процес. Він розуміє душу як єдине ціле, як живе ціле особистості, для якої особиста реальність є певною істиною.Від першої певності вчення Августін йде далі. Релігіозні переконання та глибинні гносеологічні міркування приводять філософа до думки, що ідея Бога є безпосередньо об`єднаною з певністю індивідуального самопізнання. В цьому випадку сумнів містить в собі повну істину. “Той хто сумнівається, повинен знати істину, бо тільки заради неї він сумнівається” (В. Виндельбанд, “История древней философии” – Київ: Тандем. - 1995. – с.328.). Таким чином, люди повиння володіти правильним поняттям і мірилом істини, за допомогою яких їх сприйняття можеть бути випробувані.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат