Нарис історії української філософії

План

1. Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди.

2. Університетська філософія в Україні ХІХ ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.

Література

1. Особливості філософських курсів Києво-Могилянській академії. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди.

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи - Київський колегіум, а згодом – Києво-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом oб’єднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила. Тому Київська Академія ще за життя П.Могили стали називати Могилянською. У 1633 року документом польського короля Володислава колегіуму надавались права вищого навчального закладу.

Києво-Могилянська академія стала загальнослов’янським осередком освіти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й Білорусії, Молдови, Росії, Болгарії, Румунії, Сербії та інших країн. Тут деякий час навчався і перший російський вчений М.Ломоносов (1732-1734 рр.). У час найвищого розквіту в Академії навчалось понад 2000 студентів щорічно. Навчання в Академії велось латинською мовою; повний курс Академії становив 12 років навчання, що дозволяло ознайомити студентів практично з усіма богословськими та науковими дисциплінами, відомими в Європі XVII століття.

Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов’я. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому філософські курси вміщували в свій зміст типові для Західної Європи кури пізньої схоластичної філософії. Курс філософії охоплював три складники: логіку, фізику та метафізику; викладали також геометрію та астрономію. В найвищому класі ( богослов’я ) докладно вивчали систему Томи Аквинського (томізм).

У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже – й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов’язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння ( тобто, кажучи мовою сучасної науки, – реальної дійсності ) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засобами пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення. У своїх філософських викладах професори філософії послуговувались працями Арістотеля, Августина, Дунса Скота, Томи Аквінського, П.Гасенді, Р.Бекона, Р.Декарта, Г.Лейбніця, Х.Вольфа та інших античних і пізніших європейських авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському грунті. Передовсім це виявлялося у цінуванні чуттєвих форм пізнання порівняно з раціональними, а також у тому, що етичним проблемам філософії надавалося великого значення; тобто тут давалася взнаки давня традиція сприймати та подавати філософію як життєву настанову та моральне повчання.

Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержували наукові ступені докторів філософії, а подекуди – ще й докторів богослов’я. Завдяки цьому викладення філософії велося на професійному рівні. До числа найвідоміших професорів філософії належали: І.Галятовський, І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Конинський, Г.Щербатський, Я.Козельський та ін. Велика увага в Академії приділялася викладу філософії мистецтва в лекційних курсах, що мали назву “Поетика”. Одну із перших “Поетик” уклав Ф.Прокопович (1705 р.).

Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Академії Григорій Сковорода. Біографія Г.Сковороди відома дуже докладно. Народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в родині достатньо заможного вільного козака. Спочатку він навчався у місцевій школі, а пізніше у Києво-Могилянській академії. У 1741-1744 рр. служив співаком придворної капели у Петербурзі. У 1750-1753 рр., перебуваючи за кордоном, продовжив самоосвіту, студіюючи філософські та інші праці в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі. Німеччині, а можливо – і в Італії. Після повернення в Україну у 1753 р. викладав поетику у Переяславському колегіумі; пізніше був домашнім учителем, викладачем Харківського колегіуму. Врешті, через незгоди із церковними наставниками, Сковорода остаточно припиняє викладацьку діяльність і близько 25 останніх років веде життя мандрівного філософа-проповідника. Помер Г.Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині. На його могилі за його власним проханням написали: “Світ ловив мене, та не спіймав”.Г.Сковорода являв собою рідкісний приклад узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не поступився своїми переконаннями, не поласився на спокуси, жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філософську систему творив з голосу цієї сутності, а не на чиєсь замовлення. Вчення Г.Сковороди викладене у численних працях, серед них: “Наркис” (1771), “Асхань” (1767), “Бесіда, названа – двоє” (1772), “Кільце” (1775), “Жінка Лотова”, “Потоп зміїн” (1791.