Філософія науки і техніки

Ж.Еллюль, загалом поділяючи подібний погляд, виділяє у зв'язку з цим у розвитку техніки три стадії: знаряддя ручної праці (1), машини (2); автомати (3).

Американський дослідник Г.Кан дає таку періодизацію розвитку суспільства, пов'язану з розвитком науки і техніки: 1) велика сільськогосподарська революція, що відбулася приблизно 10 тис. років тому і забезпечила людству стабільні засоби для існування; 2) великий перехід, що розпочався у XVII ст. і є переходом від традиційного суспільства до технотронного (панування техніки). Цей період має три стадії: а) індустріальна революція (почалася прибл. 200 років тому); б) технологічна революція (розгорнулась у другій половині XX ст. і триватиме близько 200 років); в) постіндустріальна революція (вона знаменуватиме собою повернення до прямих зв'язків із природою на основі надзвичайно гнучкої та розвиненої технології).

Дещо інші періоди в розвитку суспільного науково-технічного поступу виділяє французький соціолог Ж.-П.Кантен. Це три хвилі: перша хвиля — промислова революція, друга хвиля — науково-технічна революція XX ст., третя хвиля — технологічна революція, що почалася у 80-х роках нашого століття. Але широко поняття третьої хвилі ввійшло в науковий обіг після виходу у світ праці американського дослідника А.Тоффлера “Третя хвиля”. На думку Тоффлера, третя хвиля науково-технічного поступу — це технологічна революція, що завершує аграрну (“перша хвиля”) та промислову революцію (“друга хвиля”). А.Тоффлер вважає, що технологічна революція приведе до повернення до доіндустріальних форм розвитку суспільства на новій основі — на основі біоіндустрії, космічної та електронної техніки.

Ми можемо відзначити, що в основних рисах наведені раніше періодизації збігаються. Вони чітко ділять історію на індустріальний та доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на етапах якісних змін науки, техніки та їх зв'язку. Розглядаючи історичну динаміку європейського суспільства, ми можемо приймати цю періодизацію як науково достовірну та виправдану, хоч у розгляді інших параметрів історичного життя суспільства можемо застосувати інакші підходи.

Констатуємо як висновок, що у XX ст. ми спостерігаємо спалах інтересу до науки і техніки, а головне — зростання рівня самосвідомості людства у зв'язку з їх впливом. І це можна виділити як одну з яскравих особливостей сучасного науково-технічного розвитку. Безперечно, провідною особливістю сучасних процесів науково-технічного розвитку слід вважати вступ європейського суспільства саме в період “третьої хвилі” — технологічної революції. Згідно з думкою А.Тоффлера, першими симптомами наближення до цієї хвилі, що з'явилися уже наприкінці 50-х років XX ст., можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку, призвело до роздрібнення напрямів його застосування і на цій основі — до збільшення ступеня однорідності виробничих показників (це відкривало можливість уніфікації з подальшим застосуванням обчислювальної техніки), а з другого боку — до занепокоєння та незадоволення стандартизацією життя, що стрімко насувалася на розвинені країни.

Крім того, розгортання науково-технічної революції дуже скоро почало призводити до небезпечних екологічних наслідків. Усе це й спричинило перенесення акценту з продукування техніки на розроблення технологій і технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному врахуванні антропологічних, психологічних, екологічних, етичних та інших чинників функціонування техніки й технічних комплексів. Біогенна інженерія, замкнені безвідходні виробничі цикли, ефективне використання природних енергетичних ресурсів, охоплення ширшого, ніж звичайно, кола чинників, залучених у виробництво, максимальне врахування людських потреб, психологічних уподобань, етичних норм — усе це суттєві риси технологічної переорієнтації.Провідна роль в усіх цих процесах належить кібернетичним та електронно-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп'ютерної техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати вже названими процесами. У зв'язку з колосальним зростанням значення комп'ютерно-обчислювальної техніки деякі дослідники дещо по-іншому оцінюють роль засобів інформації та комунікації у розвитку людства. Так, відомий американський теоретик постіндустріального суспільства Д.Белл вважає, що найважливішими ланками суспільного розвитку є ті, що визначають інфраструктуру суспільства, тобто засоби комунікації. Сюди він відносить: а) транспорт; б) засоби доставки енергії; в) телекомунікації (аудіо- та відеотехніку, комп'ютери тощо). На думку Д.Белла, саме комп'ютерна техніка разом з іншими сучасними засобами перероблення інформації здатна призвести до революційних змін у суспільстві й відкрити нову еру в добробуті і взаєминах між людьми. Але водночас швидкий темп змін у сфері виробництва ставить неабиякі вимоги перед духовним розвитком суспільства. Д.Белл закликає до “інтелектуальної мобілізації”, щоб не спасувати перед валом технічних досягнень.

Дж.Гелбрейт і деякі інші філософи та соціологи висунули тезу про те, що кожна історична епоха має свої провідні засоби технічно-виробничої діяльності, опанування яких вирішує долю суспільного поступу. В архаїчному суспільстві такий засіб — це земля й людина (звідси — масові переселення народів); в індустріальному суспільстві — засоби енергетики, у постіндустріальному — інформаційні засоби. У цьому суспільстві той, хто володіє інформацією, володіє усім.