Віки життя. Покоління

2)кофігуративні – коли діти і дорослі вчаться у своїх однолітків;

3)префігуративні – коли дорослі вчаться також і в своїх дітей.

До постфігуративних культур М.Мід віднесла так звані примітивні суспільства, а також релігійні або ідеологічні анклави. В них старі подають молодим зразки життя. Кофігуративні культури, на її думку, нетривкі, епізодичні, вони складаються в часи соціально-економічних криз. Маючи на увазі динамізм сучасного життя і можливі з цього дискусії відносно переваг того чи іншого покоління, М.Мід моделює такий діалог поколінь: “Ще зовсім недавно старші могли говорити: “Послухай, я був молодим, а ти ніколи не був старим”. Але сьогодні їм можуть відповісти: “Ти ніколи не був молодим у світі, в якому молодий я, і ніколи ним не будеш.”1 (1Мид, Маргарет. Культура и мир детства. Избранные произведения. М.,1988. С. 360.)

Генераційний вимір суспільного життя має багатий спектр. Звернемо увагу хоч би на деякі його сторони.

А) Покоління і право. У суспільстві може скластися певний диктат одного покоління над іншим (напр., геронтократія, тобто влада старих). Великий польський педагог Януш Корчак (1878 –194?), котрий загинув у фашистському концтаборі, відмовившись покинути своїх вихованців-дітей, яких туди відправляли, сформулював “Велику хартію вольностей” для дітей, де проголошував право дитини на сьогоднішній день, право дитини бути тим, чим вона є. В зв’язку з цим тут може бути розвинута думка про правову рівність поколінь, про правовий захист всіх тих поколінь, які прийнято відрізняти в даному суспільстві. Слушною є й думка про співставлення права покоління і права народу як трансчасову спільноту. Право нині існуючого покоління вочевидь повинно бути вторинним відносно права народу (де маються на увазі й прийдешні покоління, оскільки “народ” – вічна категорія людей).

Б) Покоління і культура. Досить евристичною може бути й проекція проблеми поколінь на сферу культури. Так новації в культурі частіше здійснюються молодим поколінням, як найбільш рухливою частиною народу. Дослідники фольклору вказують, що значна частина народної духовної культури створена поколінням 16-20 річних. Крім того, кожне покоління творить свою субкультуру і людина, рухаючись ступенями поколінь послідовно перебуває в різних культурних шарах. Відбувається у суспільному житті й певна зміна домінуючих орієнтирів на те чи інше покоління. Вже згадуваний Ф.Аріес писав:: “Справа виглядає так, немов кожна епоха має свій привілейований вік і свою періодизацію людського життя: молодість – привілейований вік XVII століття, дитинство – XIX, юність – XX століття.”1 (1Ариес, Филипп. Возрасты жизни//Философия и методология истории. Сборник статей. М., 1977. С. 238.) Привілейоване покоління спонтанно поширює властиву йому моду, манери, стиль життя далеко за свої межі. Його експансія руйнує звичні генераційні кордони: молодші підтягуються до привілейованого покоління раніше, а старші прагнуть затриматись у ньому.В) Покоління і соціальна диференціація. Довгий час у соціальних науках переважав чи то класовий, чи то етнічний підхід при аналізі соціальної структури. Генераційний же підхід майже не враховувався. Проте прагнення багатьох країн здійснити перехід до політики ліберальної демократії вимагає урахування інтересів і потреб абсолютно всіх прошарків суспільства, отже і поколінь. Політика повинна зважувати на зростання кількості пенсіонерів, падіння народжуваності, безробіття серед молодих. Стабільність суспільства залежить від збалансованого задоволення інтересів всіх поколінь. І в безпосередньо економічному аспекті ця проблема також важлива: споживчий ринок суспільства ліберальної демократії – то є урахування потреб усіх споживачів.

Г) Особистість і покоління. У цьому аспекті взагалі виникає надзвичайно багата палітра думок і емоцій. Нормальне світосприйняття у людини складається тоді, коли вона йде дорогою поколінь разом зі своїми ровесниками. Їх разом веде культурне братство, єдність долі. Доля індивіду немов вмонтована в долю покоління. Втрата свого покоління сприймається досить трагічно. Відсутність ровесників, спілкування з якими робило наше життя наповненим, печаллю відбивається в свідомості індивіда: “Иных уж нет, а те далече.” (Пушкін); “И многих нет теперь в живых, тогда весёлых, молодых!…”(слова з пісні). Проте і тут слід уникати крайнощів: можна ставити питання і про свободу від “тиранії поколінь”. Традиційно вважалось, що кожному поколінню (межі якого історичні) личить робити одне й не личить інше, і покоління ревно слідкувало, аби хтось з ровесників не вибився з ряду, не удавав з себе надто “старого” чи надто “молодого”, ніж є насправді. Ще недавно громадська думка, особливо на селі, критично ставилась до навчання в похилому віці, до занять фізичною культурою й спортом, до крутих змін у особистому житті. Інший бік справи полягає в проблемі підготовки до входження індивіда в нове, наступне покоління. Кожний вік вимагає від своєї жертви нової порції соціалізації. Опинитись зненацька в новому поколінні – велика драма для особи. Тільки юність пишається нарешті досягнутою дорослістю, а далі крокування по віках далеко не всіма сприймається з радістю. Розумно поступає той, хто в стратегії свого життя врахував матеріальні, емоційні й інші витрати на адаптаційні потреби вступу в чергове покоління і безболісного виходу з попереднього.