Гегель Вільгельм Фрідріх, німецький філософ (1770-1831р.)

У філософії права Гегеля антична думка про правління полісів синтезується з доктриною “панування права”; результатом цього синтезу і є гегелівська концепція правової держави. Оскільки в Гегеля сама держава є правовим утворенням (конкретне право), а різні права і свободи дійсні лише на базі й у рамках держави, гегелівська концепція права і держави являє собою специфічний варіант буржуазної доктрини “панування права”.

Подібно до того як у Платона й Аристотеля тільки полісна форма спільності забезпечує справедливість і право, так і в Гегеля воля, право, справедливість дійсні лише в державі, що відповідає ідеї держави.

Гегелівська версія правової держави істотно відрізняється як від концепцій демократизму (суверенітет народу) і лібералізму, так і від різних архаїчних і новітніх деспотичних форм правління, в яких панує сваволя і насильство, а не конституція, право і закон.

Відповідно до Гегеля, античне уявлення про державу в Платона й Арістотеля субстанціональне, але позбавлене моменту суб'єктивності волі й індивідуальної волі. В поглядах Руссо, навпаки, відсутній субстанціональний погляд на державу. Гегелівський синтез суб'єктивної й об'єктивної волі, субстанціонального й індивідуального виходить з того, що держава як субстанціональне моральне ціле, первинне стосовно своїх складених моментів і є розумна в собі і для себе загальна воля.

Ідея держави, по Гегелю, виявляється тричі:

1) як безпосередня дійсність у виді індивідуальної держави;

2) у відносинах між державами як зовнішнє державне право;

3) у всесвітній історії.

Держава як дійсність конкретної волі є індивідуальною державою. У своєму розвитому і розумному виді така держава являє собою засновану на поділі влади конституційну монархію.

Політична держава підрозділяється на три різні влади, якими є: законодавча влада, урядова влада і влада государя.

Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників, вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної волі. Вважає точку зору самостійності влади і її взаємного обмеження помилковою, оскільки при такому підході передбачається взаємна ворожість кожної влади, їхні взаємні побоювання і протидії. Він виступає за обмежену єдність різної влади, при якій усі влади виходять з цілого і є його “постійними членами”. У пануванні цілого, у залежності і підпорядкованості різної влади державній єдності і складається, за Гегелем, внутрішній суверенітет держави.

Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, зазначає, що в упорядкованій конституційній монархії об'єктивна сторона державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне “я хочу”.Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визначається як влада, що підводить особливі сфери й окремі випадки під загальне. Задача урядової влади - виконання рішень монарха, підтримка існуючих законів і настанов. Члени уряду і державна чиновницька бюрократія характеризуються як головна складова частина середнього стану, в якій зосереджені державна свідомість і освіченість. Вихваляючи чиновництво, Гегель вважає його головною опорою держави “у відношенні законності й інтелігентності”.

Законодавча влада, по характеристиці Гегеля, - це влада визначати і встановлювати загальне. Дві палати складають законодавчі збори. Палата перів формується за принципом спадковості і складається з власників майоратного маєтку. Палата ж депутатів утворюється з іншої частини громадянського суспільства, причому депутати виділяються по корпораціях, громадам, товариствам тощо, а не шляхом індивідуального голосування.

Гегель відстоює принцип публічності суперечок у палатах установчих зборів, свободу друку і публічних повідомлень.